Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 47

— Новий склад боєприпасів. Кілька складів ваші літаки розбомбили, а цей неприступний — він у горах, глибоко в землі.

— Де він розташований?

— На схід від Чорного перевалу, зовсім недалеко. Там три пости охорони: два зовнішніх, один внутрішній. На внутрішньому посту двоє охоронців…

— Знайомі у вас там є?

— У людей з наших органів скрізь є знайомі. Там служить Цінь Юй-ке, він у внутрішній охороні. Прикомандировании туди спеціальною службою. Ми були з ним колись в одній групі…

Начальник Ма залишився задоволений цим зізнанням. Особливо цінно, що у внутрішній охороні був знайомий Сун Да-луна.

— Ви самі бували там?

— У підземному складському приміщенні не був. Був тільки в жилому приміщенні. Водив мене туди Цінь Юй-ке. Порядок там такий: щоб увійти всередину, треба натиснути кнопку дзвоника тричі — два довгих сигнали, один короткий.

Мічений явно хизувався своєю обізнаністю. Він розповів про те, хто має доступ у будинок номер два, і на закінчення повторив, що за найменшу неточність у своїх свідченнях готовий відповісти головою.

— Поки що досить! — сказав Ма і разом з Ван Хай-шеном повернувся в свій кабінет.

Начальник, глибоко замислившись, пройшовся по кімнаті. Майже механічно він відзначив про себе, що дощ вщухає, і, глянувши у вікно, побачив, що на сході загоряються зірки.

Ван з нетерпінням чекав, що скаже начальник Ма.

Молодий розвідник добре розумів, що розмова про острів і будинок номер два провадилася з певною метою. Не випадково й те, що Ма запросив Вана взяти участь у допиті Міченого. Очевидно, це зв'язано з новим завданням. Але начальник сказав: «Поки що ні». Очевидно, він і вирішує зараз питання, чи можна послати Вана. Мабуть, це дуже відповідальна справа.

Ма зупинився біля столу і глянув на свого молодого друга:

— Догадуєшся, про що я думаю?

— Про нове завдання.

— І про тебе. Адже ти стільки днів перебуваєш у великому напруженні — і фізичному і нервовому. За весь цей час ти хоч раз виспався як слід?

— Визволимо острів, тоді й висплюсь.

— Не кажи дурниць! Якщо ми не будемо висипатися, то ніколи не визволимо його… Зрозумів?

— Зрозумів. А ви самі, товаришу начальник…

— І мене треба за це бити, — зітхнув Ма. — Мені дуже не хотілося б посилати тебе зараз на нове діло… Але воно може врятувати багатьох людей, дуже полегшить завдання визволення Давандао.

— Я готовий, — чітко сказав Ван.

— Ти готовий. Я знаю, що ти завжди напоготові, — посміхнувся Ма. — Ну що ж, в час добрий!..

Бурхлива радість

Опівдні Ван Хай-шен благополучно висадився на Давандао. Він здав донесення, яке Мічений ретельно скопіював з аркуша, написаного рукою начальника Ма, і його, як звичайно, відправили відпочивати. Так було кожного разу. Поки не зовсім смеркне, повертатися на острів не можна було. Відпочивати, проте, не довелося. Треба було зустрітися з слугою-підлітком із експедиції штабу оборони. Про цього юнака Ма розповів Вану перед самим від'їздом.

Шукати хлопчака довелося досить довго. Нарешті Ван помітив юнака, який замітав вулицю, за всіма ознаками схожого на того, про якого розповідав Ма. Хлопчак був одягнутий в армійську куртку, що сягала йому до колін. Як на вид йому не даси його сімнадцяти років. Хай-шен впритул підійшов до нього і тихо спитав: