Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 46

— Братку! Можна, га?..

— Який я тобі братко!

— Так! Так! Начальник…

— Що ще за начальник?..

Хай-шен не договорив, його перебив Ма:

— Хай каже, що йому потрібно.

— Я прошу… Залиште мені життя… Не вбивайте мене… У мене вдома стара мати, їй сімдесят років… — Губи диверсанта дрібно тремтіли.

Ван Хай-шен не міг приховати своєї огиди, і в той же час вигляд колись грізного Сун Да-луна, що перетворився на жалюгідне щеня, не міг не викликати глузливої посмішки.

— У тих людей, котрі могли загинути під час вибуху, також були матері і дружини… І діти…

— Клянуся, начальнику, я не знав, що можуть загинути люди… Я думав, що в повітря буде висаджено тільки будівлі.

— А ви не думали, вмикаючи рубильник, що викличете тільки звичайний феєрверк осторонь від гавані. Старий Чжао, на слід якого ви самі навели нас, розповів нам про все — він показав нам могилу і всю систему. А вибухівку вже закінчують вивозити з території гавані.

— Як, що? — радісно закліпав очима Мічений. — Це було б щастям для мене… Коли б ніхто не постраждав. Тоді, можливо, ви б залишили мені життя…

— А як же ваше завдання? Адже гавань уціліла?

— Що мені це завдання? Навіщо воно мені? Це потрібно американцям і старому Су-ню, щоб одержати новий орден і долари. А яка користь в усьому цьому для мене?

Начальник уважно вдивлявся в обличчя Міченого. Повідомлення про провал завдання, очевидно, не викликало у диверсанта ніякого жалю. Навпаки, невдача здавалася йому якимось шансом на врятування життя.

Начальник і Ван одночасно подумали, що коли б вони попали в біду, то, напевне, найважливішою для них була б все ж таки думка про завдання…

— Я про все розповім. Скажіть тільки, чи є якась надія, — благав Мічений.

— Обіцяти я нічого не можу, — сказав Ма, — спочатку ми повинні побачити, що ви щиро розкаялись і готові спокутувати свою провину.

— Що означає — спокутувати? Чим? Як?

— Повною відвертістю. Якщо ви розкажете про все одверто, як обіцяєте, Народний уряд поставиться до вас поблажливіше, покарання буде м'якше.

Ці слова трохи заспокоїли Міченого. Перед ним відкривався хоч якийсь вихід, і він покірно сказав:

— Не знаю тільки, чим можу бути для вас корисним.

— Нас цікавить пароль, способи зв'язку з вашими хазяями.

— Пишіть, — попросив Мічений. — Для письмових донесень умовним знаком є ієрогліф «чжун». На випадок арешту, якщо донесення написано з примусу і є фальшивим, з метою дезінформації, і потрібно дати знати про це, домовились ієрогліф «сонце» писати ширше звичайного, щоб він був схожий на ієрогліф «говорити». Коли нас відправляли, було наказано: незалежно від виконання завдання, у випадку змушеної затримки на континенті при першій можливості надіслати зв'язківця з донесенням. Мічений помовчав і додав:

— Якщо хоч одне слово з того, про що я вам повідомив — неправда, відрубайте мені голову… Я можу багато про що розповісти. Адже» я працював в органах понад десять років.

— А що це за будинок номер два на Давандао? — несподівано спитав начальник Ма.