Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 44

Мічений щосили натиснув на рубильник. Він навіть заплющив очі, чекаючи, що зараз почується страшний гуркіт. Але навколо панувала така сама тиша, як і раніше.

Ясно, не дотягнув до кінця. Знову прокляті нерви! Мічений ще раз усією вагою свого тіла натиснув на рубильник…

І знову тиша… Мічений охопив голову руками. Не може бути, щоб не було тут чути вибуху… Адже це не якась там підірвана рейка, а ціла гавань. І тут-таки розгубленість змінилася вибухом шаленої ненависті до старого. Про що думають ці ідіоти, котрі сидять в надійних сховищах там, на островах! Стільки років! Адже проводка могла двадцять разів проіржавіти, відволожитись, згнити! Вони вирішили, що оскільки це американський товар, то вже нічого йому не страшно! Хіба мало гнилизни, якої вони не можуть позбутися іншим способом, дарують чанкайшістам… Йди, доводь тепер старому чортові, що машина відмовила… Сун у відчаї втретє натиснув рубильник, знаючи наперед, що й цього разу це марно… Тиша!

І раптом почувся приглушений гуркіт.

Сун швидко виповз із тайника. В далині здіймався в небо червоний стовп полум'я.

«Тепер швидше до човна, — подумав Сун. — За годину тут до берега не зможе пробитися навіть муха. Де ж цей хлопець, Ван Хай-шен?»

Ван був поряд. Він витягнув уперед праву руку з пістолетом і владно крикнув:

— Стій! Руки вгору!

— Ти здурів, Ван? — забурмотів Мічений. — Безглузді жарти… — І раптом, ніби підкошений, упав на землю.

Ще падаючи, він вихопив пістолет і натис спусковий гачок. Осічка…

— Годі дуріти, Сун, — спокійно сказав Ван, — і віддай зброю…

Сун ще й ще раз натискував спусковий гачок, не вірячи тому, що сталося.

Ван вирвав у нього зброю, поклав у кишеню і коротко наказав:

— Ходімо!

Сун ішов попереду, тримаючи руки на потилиці. Не дивлячись на Вана, не бачачи його, він все-таки зловтішно крикнув:

— Багато ти за мене не одержиш, собако! Адже гавань уже на небесах…

Ван нічого не відповів. А оскільки Мічений не міг бачити його обличчя, то не помітив і посмішки.

На роздоріжжі

Коли Мічений пішов, переляканий Чжао А-фу безладно заметушився по кімнаті. Потім, неначе божевільний, вибіг на вулицю, оглядівся, повернувся назад і замкнув на засув надвірні двері. Та цього йому здалося замало. Він розшукав велике поліно і приставив його до дверей як підпірку. Чжао постояв, тупо дивлячись навколо, потім довго и уважно розглядав розкладені на підлозі деталі механізму, котрі він ремонтував, хоч і не збирався працювати — було не до цього.

В голові паморочилося… Чжао насилу дійшов до ліжка і впав на нього, як лантух. Спробував заснути, не роздягаючись, але не зміг. Викурив підряд три сигарети. Кімната наповнилась димом, як під час пожежі. Невідомо, чи то від пориву вітру, чи з іншої причини, за будинком заскрипів паркан. Чжао схопився, як ужалений, і довго прислухався, притулившися до стіни, його все дужче брав страх. Привидилося, немов Сун Да-лун стоїть перед ним з пістолетом і по-сатанинськи сміється: