Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 35

— Коли тебе схопили?

— Вчора вранці… Ви втекли, А-фин зникла. Мати довго плакала, потім послала мене вас розшукувати. Я вийшов за місто, а там вони мене й схопили… На одній з вулиць я побачив, як вони заарештували матір.

Розповідь Ван Хай-шена здавалася переконливою.

— Де тебе тримали?

— В будиночку поряд з Управлінням громадської безпеки…

— Що ти там бачив?

— А що там можна бачити? Нари та грати на вікнах. Потім повели на допит. Вартовий почав прикурювати: тут я і зрозумів — останній шанс!

Сун Да-лун шукав суперечностей у відповідях, але все нібито було цілком правдивим. Нічого підозрілого він не виявив і у зовнішньому вигляді Ван Хай-шена. На подертому одязі — сліди крові. Ремінець на кобурі пістолета розірваний — видно, що зброю довелося відбирати силою. На руці біля зап'ястя — глибокий червоний слід від вірьовки.

Мічений був задоволений оглядом.

— Гаразд, — сказав він. — Вирвався, от і добре…

В свою чергу Сун розповів, що трапилось після втечі з дому Ван Хай-шена:

— У Де-гуя вбили комуністи. Лі Вань-фа втік. Цей негідник погано скінчить. А пішли ми від вас через те, що нічого іншого не залишалося робити, для вашої сім'ї ми були б лише тягарем… Нічого, братку, всі наші поневіряння скоро закінчаться. Зажди, прийдуть гомінданівські війська — потанцюють у нас і начальник Ма, і комітетчики.

Перебиваючи його, Ван Хай-шен сказав діловито:

— Швидше б вибратись звідси! Від смерті я втік, тепер виконати б завдання і переїхати на той бік. Човен я дістану, не турбуйся!

Сун Да-лун не вірив сам собі. Ніколи ще в нього не виникало ні до кого теплих почуттів, але цього разу ласкаві слова готові були самі зірватися в нього з язика, такий він був радий приходу Ван Хай-шена. В думці він порівнював його з У Де-гуєм. Порівняння було не на користь покійного. Цей хлопець такий же хоробрий, як і У Де-гуй, але спритніший і надійніший від нього.

— Тут не зовсім безпечно, — вів далі Ван. — Я знаю місце, де навіть ополченці нас не знайдуть. Там можна спокійно відсиджуватися, скільки буде потрібно.

Сун Да-лун, трохи подумавши, вирішив: хлопець має рацію. Справді, комуністи знають, куди втік Ван Хай-шен, і це дає їм зайві шанси під час переслідування.

Втікачі заглибилися в ліс. Надвечір підійшли до ущелини між двома горами і незабаром вже були в печері, звідусіль захованій від сторонніх очей. Тут справді було надійніше. Ван Хай-шен наламав гілок, зробив постелі, зручно влаштувався і чекав, що скаже цей материй диверсант.

Очевидно, безпека викликала бажання повчати.

— Бути співробітником спеціальної служби не так просто, — казав Мічений. — Треба бути винахідливим, сміливим, треба вміти мовчати. Раніше ніж довіритись якійсь людині, треба її вивчити, всебічно перевірити…

Ван Хай-шену лишалося тільки в усьому з ним погоджуватись.

— Так, так! Звичайно. Я б, напевно, ніколи не зміг дослужитися до капітанських нашивок. Я ж невчений!

— Врахуй, — вів далі Мічений, — навіть всередині невеликого замкнутого кола все продажне. Не можна бути впевненим, що немає людей, які працюють на комуністів… Чому комуністи так добре про все поінформовані?.. Це в інших справах можна довіряти один одному, а в цій — ні в якому разі!.. Тут треба покладатися лише на самого себе. Треба, крім усього іншого, бути обізнаним з деякою технікою. В цій галузі я не спеціаліст, не з учених, але зате в мене є досвід. Треба вміти передавати і приймати інформацію, вміти поводитися з рацією, фотографувати і ще треба вміти багато дечого. — Він притягнув Ван Хай-шена до себе ближче. — Запам'ятай, те, про що ти зараз довідаєшся, не можна довіряти ні батькові, ні матері, ні власній дружині…