Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 36

— Краще не розповідай, — попросив Ван Хай-шен, — а то я ще випадково про це розповім уві сні і тоді доведеться відповідати.

— Мій брат і уві сні нічого не розповість. А з цього часу ми з тобою брати. Зараз ми поклянемося перед небом.

— В чому поклянемося? Не розумію…

— Повторюй за мною!

Сун Да-лун забубнів, неначе читав молитву:

— Віднині ми, Сун Да-лун і Ван Хай-шен, незважаючи на різні прізвища, стаємо рідними братами, зобов'язуємося поділяти всі труднощі і небезпеки, єдиним зусиллям…

Довго ще говорив Мічений, і Ван Хай-шен старанно повторював слова про дружбу, взаємну допомогу, вірність обов'язку.

— Ось почнемо контрнаступ, тоді почнуться справжні братерські справи! — сказав Сун і підморгнув своєму новому братові.:— Тоді ми не будемо випрошувати в американців їхніх папірців. Ти чув, як дзвенить справжнє золото?

Стемніло… Сун Да-лун визирнув назовні і знову сів. З моменту зустрічі він усе думав, чи можна цілком довіритись Ван Хай-шену і послати його самого. У відданості хлопця він тепер був цілком певен. Непокоїло інше: чи зможе такий примітивний хлопець, звичайний рибалка, впоратися із завданням. Найменша помилка — і провал!

— Чи довго ми ще тут пробудемо? — спитав Ван Хай-шен. — Хочеться якнайшвидше піти звідси…

— Не поспішай, справа серйозна, ми так торохнемо, що весь Фейюньган висадимо в повітря, а кораблі, човни і все, що там є, опуститься на дно морське…

— Фейюньган? Така велика гавань… в небо? — спитав Ван Хай-шен, нічого не розуміючи.

— Є така можливість. Все підготовлено, треба тільки рук докласти…

Ван Хай-шен зрадів:

— Оце так здорово!

— Все це не так просто, як здається. Нам треба сьогодні ж розшукати одного чоловіка. Коли зовсім стемніє, підемо. Згодний?

— Згодний!

Проте подумавши, Сун Да-лун змінив рішення, зрозумівши, що, втомлений і голодний, він не зможе пройти великої відстані, і сказав:

— Сьогодні вночі нічого не вийде. Ван Хай-шен заперечив:

— А якщо просидимо тут ще два дні без їжі, то взагалі нічого не вийде.

— А може, ти зможеш дістати чого попоїсти?

— Спробувати можна. Внизу, на окраїні міста, є маленька крамниця, хазяїн — мій знайомий, навіть далекий родич… не донесе на мене…

— А не наскочиш ти на кого-небудь?

— Тоді повоюємо! Не турбуйся, повернусь…

Ван Хай-шен раптом, немов згадавши про щось, сказав:

— Е ні, йти не можна!

— Це чого ж — не можна?

Ван Хай-шен показав на свій пістолет:

— Ця річ ні к бісу не годиться. Я раз вистрілив, а більше нічого не виходить.

Сун Да-лун оглянув пістолет: