Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 29

Як хотілося йому стати звичайним громадянином! Але, на жаль, пізно! З розмов він знав, як тут ставляться до агентів спеціальної служби гомінданівців… Що думає про них народ, він зрозумів ще з слів старої жінки в горах, котра пригощала їх сніданком.

Заїзд був невеликий. У кімнаті сиділо вісім чоловік, здебільшого селяни. Всі вони були між собою незнайомі, але здружилися після того як перекинулись кількома фразами.

Вони жваво розмовляли між собою, і Лі Вань-фа жадібно слухав. Сам він нічого не говорив, боячись видати себе необережним словом. Він усе більш і більш переконувався, що між тим, що говорилося на острові про тутешнє життя, і справжнім станом речей немає нічого спільного.

Сусід по ліжку, чоловік років сорока, з грубим голосом, розповідав, що він приїхав закуповувати рибу.

— А ти, товаришу, з якого села? — звернувся він до Лі Вань-фа.

— Я — сім'я не тут… прибув здалеку… у справі… — Лі Вань-фа розмовляв на місцевому діалекті і ще більше збентежився, почуваючи неправдоподібність своєї відповіді.

— А як твоє прізвище?

— Моє прізвище Ван. — При цьому він вжив слово «бі».

— Що це за «бі»? Адже не від гомінданівців ти прибув! Це на тому боці б'ють земні поклони, а ми давно від цього відмовились.

Почувши «від гомінданівців», Лі Вань-фа зблід, але балакучий сусід, не помічаючи цього, говорив далі:

— Собаче там життя. Чи скоро це закінчиться, як тобі здається?

Лі Вань-фа не наважився прямо відповісти на таке запитання. Він обережно сказав:

— Багато чого люди накажуть. Не своїми ж очима ти бачив?

— Я? Це я, Бей Сінь-цзя, не своїми очима бачив? Та хто ж не знає, що народ простив мене за мою помилку, що я вступив у кооператив, що мені довіряють великі суми грошей… що…

Лі Вань-фа сторопіло слухав плутану мову сусіда і тихо спитав:

— За яку помилку простили?

— Був у гомінданівців солдатом! Схопили вони мене, і неможливо було викрутитися, але я не повинен був з ними йти. Подумати тільки, служив у них два з половиною роки! Два з половиною! Не знаю, як і вижив! Взимку мерз, як собака, в благенькому американському одязі, їсти доводилося рис пополам із піском. Гомінданівські начальники кажуть, що їхній Чан Кай-ші ночей не спить, все про щастя наше піклується…