Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 28

Але після кожної розмови оживав олівець у руках начальника. Немов на екрані телевізора, бачив Ма, як Сун залишив свою схованку, як пробрався до підніжжя гори, довго блукав по ній і знову пішов на старі місця.

Що він шукав на горі Фейюньфин? Треба дати завдання негайно обстежити всі закутки на горі.

Можливо, лазутчик пробирався за вибуховими речовинами і підривним обладнанням. Але чому ж він так і пішов без нічого? Загадка залишалася нерозв'язаною.

В резерві був ще один засіб. Ма зняв трубку і віддав розпорядження:

— Починайте!

В далині почулася часта стрілянина і неясні крики. Мічений прислухався. За кимось гнались! Зрозумівши, що переслідують не його, диверсант прискорив крок і зник.

Постріли наближалися. Побоюючись, щоб не потрапити в кільце переслідувачів, Мічений бігом добрався до печери, яку облюбував ще вдень, і майже в цей самий час звідкись зверху почулося:

— Все-таки цей негідник втік! Інший голос відповів:

— Де ж ти його знайдеш у горах серед ночі?

Кроки віддалилися, і… все стихло.

До самого світанку Сун Да-лун відсипався в печері. Тільки вранці, коли почало світати, він обережно виповз, підняв голову і почав оглядатися навсібіч. Щось чорніло в траві. Вдивившись, він зрозумів, що це чоловік. Одяг на ньому був подертий і висів лахміттям, обличчя — в багні. Очевидно, це той, за ким гналися.

Тримаючи напоготові пістолет, Мічений гукнув:

— Ти хто?

Чоловік стрепенувся і, теж вихопивши зброю, швидко «поповз за камінь і вже звідти раптом закричав:

— Да-лун! Це ти?!

— Хай-шен! — Мічений сховав пістолет і скомандував: — Заходь у печеру, поговоримо…

По зовнішньому вигляду Ван Хай-шена диверсант зрозумів, що тому довелося багато пережити. Першим озвався Хай-шен, в його голосі бриніли злі нотки:

— Ви провалили нашу сім'ю. Все через вас!

— Що трапилось? Кажи до ладу.

— Після того, як ви пішли, мене й матір заарештували. А Хай-фин десь зникла…

Випадкова зустріч

Лі Вань-фа вже два дні блукав з місця на місце. Видаючи себе за торгового працівника, Лі відвідав кілька селищ. В одному селі він забрів до заїзду.

Іноді Лі доводилося пред'являти свої фальшиві документи, але підозри він ні в кого не викликав. Що ж робити далі? Перед очима раз у раз поставав мертвий У Де-гуй. Лі не знав, що ця смерть — справа рук Сун Да-луна, але підсвідомо він відчував, що і йому не уникнути б такої долі, коли б він брав і далі участь у початій грі. Лі ніяк не міг зрозуміти, куди зник Сун Да-лун. «Якщо його піймали, — думав він, — то чому не було видно ніяких ознак боротьби. Якщо він навмисне залишив мене, то з якою метою? Що робити? Повернутись ні з чим на острів? Там посадять у тюрму, а то й в'язи скрутять! Не повернутися — теж погано. На Давандао залишився чоловік, який поручився за мене. — Лі сам був свідком, як розправлялися з поручителями у подібних випадках. — Треба повернутися, хоча б заради цього хлопця».

Однак те, що довелось побачити Лі Вань-фа за ці два дні, відбивало в нього бажання повертатися на острів. Він з інтересом спостерігав оточуюче життя. Він бачив нові будинки… цілі вулиці, нові шляхи… Селяни, рибалки вже не ходять у дранті. Із зовнішнього вигляду не скажеш, що вони затуркані і голодні, як це було раніше. Місця, де він перебував, здавались спочатку незнайомими, але потім Лі згадав, що він приїжджав сюди з командиром взводу «вербувати» носильників для гомінданівської армії. Зараз він всюди зустрічав привітні обличчя і не раз був свідком того, як жителі радо подавали допомогу новій людині, робили різні послуги. Коли зовсім незнайомому чоловікові здалося, що в Лі немає грошей, він запропонував позичити в нього. Господар заїзду спеціально догнав Лі, щоб повернути забутий ним носовик. Згадавши про те, що пишуть у газетах на тому боці, Лі Вань-фа про себе повторив почуті десь слова: «Диявольські вигадки!»