Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 27

Незабаром він з двома пачками сигарет вийшов із крамниці.

… Мічений стежив з укриття. Він бачив, як Ху-цза, нікого не виявивши, поклав сигарети на камінь, узяв на плечі хмиз і пішов. Провівши його очима, Мічений підійшов до каменя і, на своє велике здивування, крім здачі, побачив гроші, які він дав хлопцю «за роботу». «Чому він не взяв грошей? За кого він мене вважає? Очевидно, він повірив, що я «товариш з органів громадської безпеки», і подумав, що гроші брати незручно…» Мічений вирішив, що все гаразд. Час був ще ранній, треба було висидіти в горах до заходу сонця.

День поступово згасав… Сун Да-лун вибрався на гірську стежку, яка вела у Фей-юньші. Зійшов місяць, і в його сяйві чітко позначилися контури дороги. Мічений прикинув, що години за дві зможе досягти мети. Раптом йому здалося, що ззаду нього хтось іде. Це відчуття довго не залишало його. Диверсант зупинився, оглянувся. Але навколо нікого не було. Очевидно, просто сплохували нерви. Він вилаяв себе боягузом і пішов далі.

Години за три Мічений вийшов до підніжжя гори, на якій височіла пагода. Сховавшись у затінку великого дерева, він почав спостерігати. На заході мерехтіли вогні міста, біломорського берега впадало в очі червоне світло маяка в бухті Фейюньган. Проміння потужних прожекторів, перетинаючись на великій висоті, нишпорили по небу.

З побоюванням оглядаючись навколо, Мічений попрямував просто до вершини Фейюньфин. Треба було перетнути відкриту місцевість. Диверсант ліг на землю і поповз маскуючись у високій траві, дістався до нагромадження валунів і трохи підвівся. Ця купа валунів і була тим орієнтиром, про який сказав йому старик Сунь. Раптом десь поруч почувся незрозумілий гортанний крик. Мічений упав на землю і вихопив пістолет. Минуло кілька хвилин, поки він зрозумів, що це кричав птах. Але тут почулися чиїсь кроки знову довелось сховатися за валуном.

Мічений прислухався. Тиша… Він знову поповз вперед. До місця залишалося всього кілька десятків метрів, але подолати цю перешкоду було неможливо. Не встигав він проповзти й двох метрів, як чулись кроки, розмови, сміх. Диверсант умовляв себе, що це випадкові люди, котрі вийшли погуляти, але страх не минав. Багато разів Мічений відповзав і знову наближався до мети, лаяв себе боягузом, доводив собі, що це не боягузтво, а необхідна передбачливість. І кінець кінцем він побачив, що він все ще знаходиться досить далеко від заповітного місця. «Сам нічого не зробиш, — подумав Мічений, — треба розшукати того чоловіка, про котрого казав старик Сунь. Однаково заслугу можна буде приписати собі». Розшуки вирішив почати завтра. Він боявся, що не зможе відразу зорієнтуватися на незнайомій місцевості.

Прийнявши рішення, Мічений пішов назад у зворотному напрямі за тим самим маршрутом.

На карті начальника Ма з'являлись усе нові позначки.

Раз у раз дзвонив телефон, чулися голоси співробітників. Вони розмовляли про звичайнісінькі для чужого вуха речі. Один сповіщав про погоду, другий говорив про те, що він учора вичитав у журналі про новий чудовий спосіб догляду за квітами, третій скаржився, що в дитячому візку зламалося колесо.