Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 25

— Оце вірно! Треба тільки їх піймати, — додав Лі Вань-фа.

— Піймаємо, — впевнено сказав Мічений. — Ну так як, чи знайдеться у вас, матусю, чимось підкріпитись?

— Дещо лишилося від сніданку, є окріп. Якщо ви поспішаєте, я зараз накрию на стіл, а якщо можете почекати, то приготую вам щось тривніше.

— Не турбуйтеся, — сказав Лі Вань-фа. — Ми поїмо те, що лишилося від сніданку.

Запросивши їх у фанзу, жінка подала їжу, поклала куайцзи, а сама вийшла з хати і почала поратися на подвір'ї.

Не встиг Лі Вань-фа піднести до рота куайцзи з рисом, як Сун Да-лун сказав:

— Разом нам бути в домі не можна. Вийди, повартуй. Я поїм і зміню тебе.

Лі Вань-фа поклав куайцзи і вийшов.

Те, що він встиг побачити, примусило його замислитись. Він зрозумів, що сім'ї, в дім якої він випадково потрапив, живеться непогано. В загороді хрюкали дві свині, по подвір'ю бігало десятків зо два курей, кімната добре умебльована — стоїть полірований комод, ліжко, на столі ситна їжа… А Лі добре пам'ятав, як люди жили тут раніше. Вони харчувались травою, носили взуття з сирових шкур, спали на голих канах…

В газетах на острові Лі читав, що селянам у Народному Китаї зараз живеться дуже погано. Проте не видно, щоб цій старенькій жилося скрутно.

Роздуми Лі Вань-фа урвав своєю появою Мічений. Дожовуючи шматок на ходу, він наказав Лі йти в будинок а сам відійшов до великого дерева. Не встиг він сісти в затінку, як почулись чиїсь кроки. З східного боку наближався якийсь чоловік. Невидимий за деревами, Сун глянув на будинок. Лі Вані фа не виходив. Може, збігати за ним? Але можна наразитися на небезпеку. Якщо Лі Вань-фа і схоплять, він однаково не знає таємниці.

Намагаючись не робити шуму, Мічений кинувся бігти. Уникаючи відкритих місць, не зупиняючись, він пробіг щось з п'ять лі і нарешті зупинився під деревами.

Оглянувся навколо і лишився задоволений. Місце це було звідусіль прикрите, тут можна було відпочити, обміркувати своє становище. Він підбив невеликий підсумок. Дорікати собі не було за що. «Пішов від Ван Хай-шена — вірно. Ліквідував зайвий тягар — У Де-гуя — теж вірно. Мене комуністи не піймали — дужу добре. Одне погано — не треба було, очевидно, так залишати Лі Вань-фа. Що ж зараз з ним може скоїтись? Якщо не потрапить у пазури до комуністів, на острів він пробиратися не наважиться: там йому загрожує, якщо не кара на горло, то в крайньому разі тюрма. Можливо, з'явиться з повинною… тоді шлях до Ван Хай-шена буде остаточно відрізаний. Подумавши про це, Мічений став ще більше злитися на себе. Одне його заспокоювало: ні Лі Вань-фа, ні Ван Хай-шен нічого не знали про справу і ніяких свідчень дати не можуть. Отже, перешкод для виконання завдання нема. Якщо він здійснить усе сам, то ще зможе й поторгуватися з Сунь Каем. Самого «майора», мабуть, буде замало.»

Сонячне проміння проникло крізь гілки дерев і почало припікати. Довелось перемінити місце.

Захотілося покурити. Дістав пачку з сигаретами — порожня. Зім'яв і кинув, неуважно озираючись довкола. Без курива він ні на що не здатний. Непокоїла думка, де б добути сигарет. Не знав, на що зважитись.