Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 15

1949 року, глухої, туманної ночі, гомінданівські солдати забрали батька. Мати металася по місту, намагаючись довідатися, що могла наробити, чим могла прогнівити панів ця тиха, завжди мовчазна людина, але ніде не дістала відповіді.

Батько повернувся додому так само раптово, як і зник. Він кашляв, тримався за груди і нікому не розповідав, що з ним трапилось. Незабаром старий гончар помер.

Перший час мати з дочкою заробляли на життя тим, що ходили по квартирах і шили людям скромний одяг.

Потім мати й дочка, якій щойно минуло чотирнадцять років, почали допомагати рибалкам.

Ось тоді й з'явився в сім'ї веселий і дужий хлопець — брат Хай-шен. Мати розповідала, що дуже давно, в страшний голодний рік, вони з чоловіком віддали маленького сина своїм далеким родичам, котрі жили в Шанхаї. Там хлопець і виховувався. З сімнадцяти літ він воював у частинах Народно-визвольної армії і лише тепер повернувся в рідну сім'ю. Хай-шен вступив у риболовецьку артіль, а коли організувався кооператив, записався одним із перших. Як видно, Ван уже встиг на своєму короткому віку як слід порибалити. Всі сусіди в один голос запевняли, що ловити з ним просто насолода.

Дівчинка швидко звикла до брата. Минуло небагато часу, і їй уже здалося, що Ван живе з ними мало не з самого дня її народження. Але якось мати сказала А-фин:

— Тепер, дочко, ти стала дорослою, і я можу тобі довірити таємницю. Ван Хай-шен — не родич нам. Так потрібно, щоб він жив у нашій сім'ї і щоб усі навколо думали, що він — твій рідний брат…

Та якщо потрібно, нехай буде й так. Але тепер, коли він надовго йшов у море і повертався, серце дівчини билося особливо тривожно. Вона догадувалась, з якою небезпекою пов'язане життя її брата — небрата.

Проте попередньої безпосередності в їх відносинах уже не було. Вона не зустрічала Хай-шена на порозі з веселими вигуками. Проводжаючи його в дорогу, не обнімала і не говорила ласкавих слів. Мати суворо дорікала дочці за це, а сам Хай-шен довго розмовляв з нею, пояснюючи, яку небезпеку може Хай-фин накликати і на себе, і на нього, коли в кого-небудь виникне сумнів щодо їхньої кровної спорідненості…

Раптом Хай-фин схопилася з місця. Вона в думці вилаяла себе за те, що, замислившись, зовсім забула, що Хай-шен досі сидить в брудному, мокрому після подорожі одязі. Вона квапливо відчинила скриню і дістала чистий костюм.

— Швидше надягай! Ти з ніг до голови пропах смердючою рибою.

— Просто довелося відвідати тухлі місця! — пожартував він, уважно розглядаючи костюм.

— Надягай! Його носив батько, коли був молодим.

— Від чого все-таки він помер? — спитав Хай-шен.

— Ніхто не знає, його забрали гомінданівці. Він десь кілька днів працював, а коли повернувся додому — не міг і слова вимовити. Так і помер, нічого не сказавши.