Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 14

Хай-шен і Хай-фин

Хай-фин при світлі олійної лампи повторювала уроки. Почувши кроки, вона оглянулась і побачила в дверях Ван Хай-шена. Їхні очі зустрілися. Обоє посміхнулись і нічого не сказали. Хай-фин із занепокоєнням поглянула крізь вікно на задній двір. В її погляді Хай-шен прочитав німе запитання.

— Вони звідти не насміляться і носа поткнути! — заспокоїв її Ван, мимовільно розглядаючи записи дівчини.

Хай-фин зашарілася:

— Зараз же поклади! Я знаю, ти глузуватимеш… Я поступила у вечірню школу. — Вона намагалася відібрати зошит, але Хай-шен відсторонився і читав далі. — Дай сюди! Хіба я можу зрівнятися з тобою?!

Ван дав їй знак, щоб вона говорила тихше. В руках у нього вже був щоденник Хай-фин. У кількох місцях він помітив своє ім'я, але більш нічого прочитати не встиг. Хай-фин вихопила блокнот і сховала в кишеню. Вона збентежено дивилася, не знаючи, чи встиг він що-небудь прочитати. Він теж відчув незручність і перевів розмову на іншу тему:

— Коли в тебе іспити?

Хай-фин сумно глянула на Вана і нічого не відповіла. Це здивувало юнака.

— Ти боїшся цих людей, А-фин?

— Я нічого не боюся, коли ти поруч. — Вона помовчала і раптом різко спитала: — Чому ти цікавишся моїми справами, Ван?

— Отакої! Хто ж буде цікавитися твоїми іспитами, як не брат.

— Отже, ти питаєш мене лише тому, що тобі доводиться видавати себе за мого брата? — з гіркою посмішкою сказала дівчина. — А насправді тобі однаково…

— А-фин, — спробував заспокоїти її Ван, — ми ж домовились: нікому про це ні слова. Я твій брат, і все…

— А я так не можу! — На очах у дівчини з'явилися сльози. — Ти ласкавий зі мною, турбуєшся про мене, говориш мені хороші слова, а я весь час думаю: це навмисне, навмисне…

— Годі, А-фин, про це не можна говорити навіть на самоті…

Дівчина прикусила повну верхню губу і замовкла.

— Я розумію, — сказала вона тихо. — Це дуже потрібно… Це важлива справа. Але мені так важко!..

Ван нічого не міг зрозуміти. Незважаючи на молодість, він не раз перебував у великій небезпеці, десятки разів ризикував головою, самостійно вирішував важливі справи. Але все це було легше, ніж розібратися в переживаннях звичайної дівчини.

Найпростіше було б нагадати А-фин про її обов'язок, про те, що вона обіцяла вірно допомагати йому, ніколи ні про що не запитуючи. Але Ван боявся образити дівчину. І він поклав їй руку на плече і тихо-тихо сказав:

— Незабаром поговоримо про все це, сестричко, а поки що трохи потерпи.

— Як добре було б, коли б ти насправді був моїм братом! — зітхнула дівчина і замовкла.

Треба набратися терпіння і ніколи, аж поки не дозволить сам Ван, не згадувати про це… Вона замовкла, згадуючи той день, коли Ван вперше з'явився в їхній сім'ї.

Коли А-фин була маленькою, вона ніколи не чула про те, щоб у неї був брат. У селі, до переїзду сюди, у Фейюньган, вони жили втрьох: батько — гончар Ван Юй-шань, мати і вона, Хай-фин. А-фин ледве пам'ятала той час. Єдиний тривалий спогад — це почуття голоду, що постійно переслідувало дівчину. Гончар був дуже бідний: він не мав ні свого будинку, ні землі, ні постійної роботи. Потім вони приїхали у місто Фейюньші. Як не тяжко жилося ремісникові у місті, а все ж йому тут було краще, ніж на селі. Правда, їхній будинок більше скидався на курник, ніж на людське житло, а рис вони рахували не склянками, а зернятками, проте їм стало жити легше.