Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 17

У Ван Хай-шена було таке почуття, неначе він провалив справу. Він був розгублений і схвильований. Ось чому, перш ніж відповісти начальникові, він довго думав. Нарешті Ван сказав:

— Їх потрібно заарештувати.

Ма засміявся. Ван Хай-шен хороший розвідник. Конкретне завдання він завжди виконує точно. Але молодий, дуже ще молодий, і для того, щоб охопити обстановку ширше, не має досвіду.

— Заарештувати найлегше, — сказав Ма, — але що це нам дасть? Коли навіть після тривалих допитів ми доб'ємося від них показань, ми тільки згаємо дорогоцінний час… Хіба легко такому старому вовкові, як Сун Да-лун, швидко розв'язати язика.

Ван Хай-шен подумав, що начальник має рацію. Завдання дано, очевидно, особисто Сун Да-луну. Коли б в курсі справи були У Де-гуй або Лі Вань-фа, все було б значно простіше. Але їм, як видно, нічого не відомо.

Ма постукав кісточками пальців по репродуктору І сказав:

— Судячи з усього, у ворога тут є невідомий нам зв'язок. Поки ми не розкриємо його, заарештовувати їх було б глупством.

Ма уважно глянув на Ван Хай-шена. Тільки зараз начальник помітив, як розвідник схуд, змарнів за ці два дні, а його обличчя ще більше потемніло.

Ма згадав, як, ще командиром у військах, радів кожному успіхові своїх бійців, тому, як вони мужніли після кожного бою. Так і зараз він був радий, бачачи, як загартувався і змужнів у важкій боротьбі підлеглий йому розвідник. Він став йому ще ближчим. Начальник окинув поглядом всю постать розвідника. Ма звернув увагу на чорний, з чужого плеча костюм:

— Не твій костюм?

— Ні, не мій!

— А чий же?

— Покійного батька Хай-фин.

— Батька твоєї нареченої?

Бліде від втоми обличчя Хай-шена зашарілося. Він був явно збентежений. Намагаючись уникнути розмови на цю тему, він спитав:

— Начальнику, як накажете мені поводитися далі з диверсантами?

— Я вже дістав вказівку, що спочатку треба прощупати їх як слід, виявити зв'язки, довідатися, які в них наміри.

Начальник управління і розвідник замислилися над опрацюванням конкретного плану дій.

Втеча

Ван Хай-шен уже двічі носив їжу в погріб, але обидва рази майже все забирав назад. Лі Вань-фа зовсім відмовлявся від їжі і лежав на рисовій соломі з розплющеними очима, перевертаючись з боку на бік. Мічений вживав їжу, як ліки: з'їдав чверть чашки рису, щоб тільки підтримати сили. А У Де-гуй чи то від втоми, чи то від того, що любив поспати, лежав без руху і злегка хропів.

— Котра зараз година? — спитав Сун Да-лун, відклавши куайцзи і витріщивши свої налиті кров'ю очі.

— Уже перейшло за полудень, — відповів Хай-шен.

Він застеріг агентів, щоб вони не надумали виходити: на вулиці повно людей, як би не сталося неприємностей.

У Де-гуй сонно сів і забурмотів, немов п'яний:

— Я вже не маю сил! Сидіти замкненими, замість того, щоб діяти, щоб завдати удару… Життя або смерть, однаково треба вибиратися звідси!