Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 35

Після того, як Бунч оглянув і перебинтував поранену, її перенесли в тісну комірчину капітана Пабло. Жінка все ще була непритомна, хоч, здавалось, дихання її трошки вирівнялось і смертельна блідість на смаглявих запалих щоках поступилась місцем легкому рум'янцю.

— Олесь! — знизивши голос до шепоту, наказав Бунч. — Хутко принеси мені мою валізку. Там мусить бути шприц. Василю Івановичу, а ви потурбуйтесь про гарячу воду. Я спробую зробити все, що можна… Треба обов'язково дістати грілку…

Поранену обклали гарячими пляшками. Бунч зробив їй укол. Жінка стала дихати рівніше, але свідомість не поверталася.

— Страшенна втрата крові, — похмуро констатував біолог, підвівшись над хворою. — Боюся, ми пізно її знайшли.

Професор тепло посміхнувся до Бунча. В словах біолога він почув щире людяне співчуття. Не було зараз у Бунчові й краплини того, що робило його завжди таким сухим і стриманим.

Бунч відвів професора вбік.

— Сподіваюся без надії, Василю Івановичу, — сказав він. — Рана жахлива, я б сказав — смертельна. Очевидно, жінку поранили десь надвечір, і вона всю ніч пролежала без допомоги. Треба перелити кров. Розумієте? Тільки це врятує її.

— Але ж ви не знаєте її групи, — докинув професор.

— Так, я не знаю її групи, — погодився Бунч і ще нижче опустив голову. — Перша група… перша група… — Останні слова він пробурмотів майже пошепки, ніби прикидаючи щось у думках.

Крутояр вийшов на палубу. Сонце вже здійнялось височенько. З-за лісу наповзла чорна хмара. «Буде дощ, — подумав Крутояр. — Скоріше б дощ, бо нічим дихати. Як важко на цій річці, серед цих пустельних берегів!»

Він пройшовся по палубі. «Віргінія» сумно погойдувалась біля носа «Голіафа».

— Зачепилась кормою за повалене дерево, — озвався поруч капітан Пабло. — Інакше б її давно понесло вниз за течією. Нам треба залишити це місце, сеньйор. Негайно залишити. До дияболо погане місце!

Крутояр відвернувся, йому не хотілось чути зараз плаксивого голосу капітана Пабло. Він пішов під тент і ліг у гамак. Лежав і думав.

«Треба й справді щось робити». В цю мить він побачив Бунча, який вийшов із капітанської каюти. У нього було радісне обличчя. В коротеньких штанцях, у сорочці з коротенькими рукавами він зараз був дуже кумедний.

— Що сталося? — спитав Крутояр, підвівшись із гамака. — Їй краще?

— Вона прийшла до пам'яті, — сказав Бунч притишеним тоном і сторожко озирнувся на двері капітанської каюти. Приклав до рота свій товстий палець. — Благаю вас, мовчіть.

Крутояр схопився на ноги. Ернестіна Коельо опритомніла.

— Я можу піти до неї? — спитав він схвильовано.

— Ні, Василю Івановичу, дайте їй спокій. її стан тяжкий, загрозливий.

— Ви розумієте, Кириле Трохимовичу, — квапливо заговорив Крутояр, — я мушу поговорити з нею. Обов'язково. Звичайно, її здоров'я… Але я прошу вас, Кириле Трохимовичу, зробіть усе можливе, щоб вона… ви розумієте мене… Якщо треба, візьміть мою кров. Правда у мене друга група, у Самсонова — теж…