Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 32

Крутояр схопив його за плечі.

— Не смійте! — промовив владно. — Ми повинні дізнатися, в чому річ. Може, там вчинено злочин.

Капітан нерішуче тупцявся на місці.

— Скажіть матросам, хай міцніше пришвартують судно до «Голіафа», — звелів професор і попрямував під тент.

Світало. Зарожевів край неба. Морок почав одповзати в хащі.

Крутояр, Пабло та інші члени екіпажу, стоячи на носі «Голіафа», нерішуче перемовлялись. Перед їхнім зором все виразніше проступали контури загадкового кораблика. Невдовзі на борту його мандрівники прочитали бляклий напис: «Віргінія».

— Старенька посудина! — констатував капітан Пабло. — Мабуть, пограбована. За п'ятнадцять лі звідси — пристань. Давайте викличемо поліцію. — І він запитливо глянув на професора, чекаючи від нього згоди.

Але Крутояр не пристав на капітанову пропозицію. На його думку, треба було бодай заглянути в трюмні відсіки. Хто зна, чи не лишились там люди, які потребували негайної допомоги.

— Ну, полізли! — підбадьорив усіх професор і перший стрибнув на корму «Віргінії». За ним перебралися Самсонов, капітан Пабло і двоє матросів.

Присвічуючи ліхтарем, вони оглянули палубу. Біля трапу, що вів до капітанської рубки, справді надибали тіло. Тепер воно вже не викликало такого жаху, яким пройнявся годину тому географ. Глибока рана, мабуть, від удару мачете, спотворила обличчя мерця.

Пошуки в каютах не з'ясували справи. Корабель був порожній. Команда покинула його.

— Страшна загадка тропіків, — похмуро констатував Крутояр, тримаючи над головою ліхтар, навколо якого очманілим роєм гуділа мошва.

— Що тут дивного, Василю Івановичу, — сказав Самсонов, — понапивались, мабуть, хлопці, от і вся історія. Запевняю вас: поліція розбереться.

— Звичайно, розбереться! До речі, поліція з'являється в цих місцях раз на рік, та й то проїздом, — з ноткою іронії мовив Крутояр. — Отака справа. Корабель покинуто за таємничих обставин. Хто убитий — ми не знаємо. І взагалі ми нічого не знаємо, хоч тут, можливо, криється якийсь страхітливий злочин.

Самсонов став навпомацки обшукувати палубу.

— Гільзи! Ще теплі, — аж зрадів він, немов йому вдалося знайти богзна-яку цінну річ. — Значить, стріляли недавно. Тепер ми можемо…

Крутояр, піднісши до ліхтаря гільзу, оглянув її зі всіх боків.

— Нічого ми не можемо, Ілля Григорович, — сказав він незаперечним тоном. — Гільза тепла тому, що палуба, на якій вона лежала, досі не охолола після денної спеки. Ваш шерлокхолмсовський інстинкт на цей раз дав осічку. Але головне не в цьому. Ви бачите, скільки тут настріляно цих гільз? Більше десятка. Та де там, і ось ще валяються. На «Віргінії», мабуть, відбулася справжня баталія. Ось гільза з вінчестера, а оце — з маленького револьвера.

Тим часом капітан Пабло, оглянувши палубу, піднявся в рубку. Худе його обличчя з темною задубілою шкірою вилискувало краплинами поту. Він був голий до пояса, як і двоє його матросів, котрі невідступно ходили за ним.

Сонце вже випливло з-за обрію. День обіцяв бути гарячий і паркий.