Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 31

Тільки тепер Крутояр розгледів темні обриси посудини, набагато меншої за «Голіаф». Кораблик стояв непорушно впоперек течії.

— Не обзиваються жодним словом, — змовницьким голосом промовив Пабло,

— А ви присвітіть, — сказав Крутояр. Безпорадність капітана дратувала його.

Пабло наказав Сільвестерові принести великий трюмний ліхтар. Підняв його над головою і, низько схилившись через борт, спробував освітити палубу невідомого суденця. Але світло було кволим.

— Нічого не вийде, — забідкався Пабло. — Треба перебратись до них на борт.

— Ну й перебирайтеся! Швидше перебирайтесь! — наказав Крутояр, якого прикро вразила капітанова слабодухість.

Пабло нерішуче топтався на носі, йому було страшно перелазити на мовчазний корабель, але він соромився сказати про це Крутоярові. Знав, що й матроси його нізащо не виконають такого наказу.

І чим довше він стояв, сповнений вагань і страху, тим дужче нерішучість проймала його серце. Квола, немічна душа старого. Пабло давно була віддана на поталу забобонам.

— Я сам полізу, — твердо сказав Крутояр і взяв із рук капітана ліхтар.

Олесь відчув, як у нього затерпли ноги. Зорі тремтіли перед його очима, розпливалися.

Ліхтар нервово погойдувався над водою. Професор уже перекинув через борт ногу. В цю мить з'явився Самсонов.

— Стривайте, Василю Івановичу! — затримав він професора. В руці в нього була вірьовка. — Чортзна-що! Темно. Ледь знайшов. Страшно так стрибати. Ще відчалить — прощавай тоді!

Він обережно переліз на таємничий корабель і прив'язав кінець вірьовки до одного з стояків, що підпирали палубне накриття.

В далині за лісом ударив розкотистий грім. Короткий зигзаг блискавки на мить вихопив річку, лісову глухомань над самим берегом і два непорушних суденця, які нагадували переляканих звірят, що в пошуках рятунку збились докупи.

Крутояр задивився в захмарену далечінь. На сході небокрай ледь брався світлом. Щось каламутно-біле розливалося над лісом, і від того стрімкі контури берега й далекі гірські кряжі чіткіше виступали з темряви.

«Скоріше б ранок!» — подумав професор.

Було тихо, аж моторошно. Тільки десь у лісових хащах мавпа-ревун зрідка роздирала тишу істеричним криком.

— Принесіть ще один ліхтар! — наказав матросам капітан.

В цю мить на палубі таємничого корабля почувся здивований вигук. Жовта пляма ліхтаря згойднулась над бортом, і всі побачили Іллюшине обличчя.

— Там… там тіло! — промовив він, запинаючись.

— Тіло?.. Мертвий? — перепитав його Крутояр.

— Здається. Не знаю. Просто лежить посеред палуби… Хай йому грець! — Самсонов нарешті видряпався на борт «Голіафа» і спустився на палубу. Руки в нього дрібно тремтіли.

Крутояр переклав його слова капітанові. Той зовсім переполохався. Немов маленька дитина, що накоїла лиха, схопив Крутояра за рукав і жалібно забурмотів:

— Ви ж будете свідками… Я тут ні при чому, сеньйор. Я зовсім випадково натрапив на цю посудину. Треба негайно відчалювати…

Він повернувся до рубки і гукнув надтріснутим голосом:

— Сільвестер! Гей, Сільвестер!

— Що ви хочете робити, кабальєро?

— Ет, сеньйор, не кажіть! Одне лихо на мою стару голову. Хай захистить мене свята мадонна!.. Сільвестер! Де ж ти запропастився? Включай мотор!