Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 117

Орнандо знав, що мав значити сигнал на горі Комо. Останніми днями батько не раз говорив йому про той час, коли за єдиним знаком усі повстанські загони верхнього Оріноко піднімуться проти диктатора Батіса. Цей виступ повинен був злитися з виступом робітників півночі й могутніми антиурядовими демонстраціями в столиці. Крім того, емігрантський центр чекав слушної нагоди, коли хвиля антиімперіалістичного опору підніметься і в сусідніх республіках, його посланці роз'їхались по всій країні. Весь народ наготувався до могутнього удару. І ось на цій глухій галявині вирішувалась доля повстання. Від рішучості Орнандо й Тумаяуа залежало, чи запалає на горі Комо вогонь свободи, чи ні. Тепер усе залежало від них.

— З першими ж променями сонця ми понесемо звістку в Курумба, — твердо мовив Орнандо. — А ти поведеш професора далі. Запам'ятай, Тумаяуа, — це наші щирі друзі. Оберігай їх.

Крутояр розповідав братам Россаріо про напад людей апіака.

— Ми врятувалися чудом, — встряв у розмову Самсонов. — На воїнів апіака зненацька напали якісь сміливці. Ганкаур, втративши кілька чоловік убитими, неждано повернув назад.

— Невже? — вигукнув Філіппе, ховаючи в глибині очей лукавий вогник.

— Просто чудо, — із щирим подивом мовив географ.

Філіппе прикрив рота долонею. В очах його все ще світились веселі іскорки.

— В нашій країні трапляється й не таке. — Філіппе сонно потягнувся. — Давайте спати. Завтра нас чекає…

Він не встиг скінчити фрази. Рушничний постріл розітнувся між деревами, немов удар грому. В наступну мить ватага озброєних людей затопила брудною повінню двір ранчо.

Крутояр не встиг схопитись на ноги, як його повалили на землю і зв'язали. Важкий чобіт вперся йому в груди.

Орнандо з криком: «Нас зрадили!» вистрелив у якогось дебелого суб'єкта, але в нього вирвали з рук револьвер і ударом кулака збили з ніг.

Таємничі суб'єкти нишпорили по дворищі, чулися удари прикладів по дверях і вікнах, голосна лайка.

Крутояр, з затуманеною головою, підвівся на лікті й побачив, що біля нього лежать із скрученими руками Бунч, Іллюша й Філіппе.

— Олесь! — закричав він щосили. — Олесю!

Але у відповідь йому пролунав тільки грубий регіт. Ті, що сміялися, стояли півколом навкруги вогню, широкоплечі, засмаглі, з туго набитими патронташами, в крислатих капелюхах. Вузенькі погони горбились на їхніх кремезних плечах.

«Невже поліція?» — майнуло в голові Крутояра.

— Слухайте, сеньйоре, — звернувся Крутояр до довгошийого головоріза, який стояв поряд, — покличте вашого начальника.

Той зробив великі очі, немов до нього звернулися з потойбічного світу, й презирливо сплюнув.

Крутояр, пересилюючи біль у грудях, сів. Такого з ним ще ніколи не було, його, вченого із світовим ім'ям, поважного члена багатьох академій, зв'язали, мов звичайнісінького злочинця…

Він хотів був знову звернутись до хлопця, який чатував біля них із рушницею, але в цю мить, розштовхуючи охоронців, з темряви вийшов присадкуватий чоловічок у зеленому мундирі. Це був Чорний Себастьян.

Він підійшов до Крутояра і, спинившись за крок від нього, став у розвалькуватій нахабній позі.