Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 118
Юрій Бедзик
— Накажіть вашим людям розв'язати мене, сеньйоре Олів'єро! — промовив з гідністю і ледь прихованим роздратуванням Крутояр.
Комісар кивком голови підкликав до себе двох охоронців, коротко щось сказав їм. Ті підняли професора на ноги. Розв'язали йому руки.
— Сеньйоре Крутояр! — аж сплеснув руками Олів'єро, вдаючи страшенно враженого. — Я не впізнав вас!
— Негайно припиніть це блюзнірство! Звільніть моїх друзів!
Себастьян вовкувато озирнувся. Здається, він перестарався. Може й справді, ще доведеться відповідати за цих суб'єктів…
— Негайно розв'яжіть іноземців! — гукнув він своїм солдатам.
Вдоволено потираючи руки, Олів'єро пройшовся по двору. Він не сподівався такої зустрічі. Але як сеньйор професор потрапив у цю глухомань? Може, він зустрічався тут із ким-небудь? Хіба в домі нікого не було?
— Ми застали порожню оселю.
— І ніяких слідів?
— Ніяких, сеньйоре Олів'єро.
Себастьян побіг у дім. Присвічуючи собі кишеньковим ліхтариком, похапцем оглянув кімнати. Чортзна-що! Куди ж подівся Ван-Саунгейнлер? Заради цього дурного голландця він два дні продирався сельвою, і ось на тобі. Жодного сліду! Нащо ж пришелепуватий Ортіс сповіщав його в листі, що Ван-Саунгейнлер мешкає в цій оселі? Тепер спробуй відшукай його…
Комісар вийшов надвір. Радянські мандрівники стояли в тісному колі охоронців. Біля багаття лежали зв'язані люди доктора Коельо.
Олів'єро цікавив Ван-Саунгейнлер. Окрім того, комісар ще й досі сподівався вирвати у Крутояра таємницю Ернестіни.
Підійшовши до професора, Себастьян подивився йому зухвалькувато в обличчя і сказав:
— Ми вдруге зустрічаємося з вами, сеньйоре. Сподіваюсь, що це буде наша остання зустріч.
— Даремно загрожуєте.
— Ви ще й досі вірите в силу своїх повноважень?
— Вони при мені і ніхто їх не забере в мене.
Рука Олів'єро лягла професорові на плече. Відвівши Крутояра вбік, комісар неголосно сказав:
— Вам залишається тільки помиритись зі мною, сеньйоре професор.
— Я не бачу підстав для сварки.
— Слухайте, досить грати комедію. Ви виконуєте місію, яка не личить вам. Ніхто не виправдає вас. Представник нейтральної країни в ролі розвідника.
Професор скривився, немов від зубного болю.
— Це просто ідіотизм! Ніякий шантаж вам не допоможе, добродію… Та й зрештою, чого ви хочете від нас?
— Сеньйоре професор! — підвищив голос до загрозливого тону комісар Олів'єро. — Я хочу знати, кому і яку ви несете звістку від Ернестіни Коельо? Нікому? А-а, ви навіть не бажаєте розмовляти! Що ж, тоді я змушений буду затримати вас. Так, так, тимчасово, звичайно. До зустрічі з полковником Бракватістою. Але запам'ятайте, професор: із рук полковника ще не виривалася живцем жодна людина. У вас є кілька годин, щоб обдумати все. Чуєте? Кілька годин, сеньйоре професор!
САУК'ЯТО ПАМ'ЯТАЄ ДРУЗІВ
Всю ніч Тумаяуа й Олесь пробиралися непролазними нетрями. Індієць ішов першим. Коли друзі натикалися на густе плетиво ліан, Тумаяуа брав Олеся за руку і просив:
— Не сердься, твій брат завів тебе в погане місце. Треба вертатись назад.
Олесь брів за своїм поводирем і згадував усе, що привело їх на цю темну нічну стежку. Коли гримнули перші постріли і з лісу, немов стадо диких звірів, вилетіли люди з карабінами в руках, Тумаяуа підскочив до нього і закричав: «Тікай! Твій брат урятує тебе». І вони побігли прямо в ніч, у невідомість. Мабуть, син лісів Тумаяуа в ту мить забув заповіт своїх батьків, що найстрашніший ворог людини в сельві — самотність. Індійці ніколи не відходили від своєї стежки, не лишивши після себе умовних позначок. Заблудити в дикій, непролазній гущавині — це значить загинути.