Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 110

Я поселився в непролазних лісових хащах, забувши про рідний дім, вітчизну. Індійці переказували, що мене розшукують, але я порвав зв'язок із цивілізованим світом. Я поклявся не повертатись на батьківщину, поки достеменно не вивчу життя вашого багатостраждального народу. Я присягнув не відступати, я поклявся іменем мого померлого сина й іменем моїх друзів, які загинули двадцять років тому в боротьбі, проти націстів.

Ви спитаєте, нащо я вдався до такого застарілого, романтичного прийому, як самопоховання в сельві? Скажу відверто, сеньйоре міністр: я вчинив це із страху перед вами, перед вашим урядом. Ви б зробили все можливе, аби зашкодити мені. Я не був певний навіть за своє життя, бо переконався на власні очі, що в цих лісових нетрях закони республіки не мають сили…

Я не раз питав себе: чому на долю вашого народу випало стільки страждань і лихоліть? Чому гуманізм і цивілізація не зачепили своїм благодатним крилом вашої республіки?

Може, ваша країна недосяжна для світового прогресу?

Неправда! Давно минули часи, коли авантюристи типу Орельяно мріяли на своїх каравелах відшукати казкову країну Ельдорадо. Скільки хоробрих людей, важачи життям, подорожувало по ваших пампасах і сельвах у пошуках знань і багатств! Не мені нагадувати вам трагічну долю полковника Фоссета, який 1926 року подався разом із сином в непролазні хащі по річці Шінгу і там знайшов свою смерть. А скільки експедицій було споряджено по Амазонці, Оріноко й Ріу-Негро, аби відкрити людству найпотаємніші скарби південноамериканського континенту! Хай схилять голови наші нащадки перед мужністю піонерів!

Так говорив я собі і моїм найближчим друзям. Так я скажу й вам, сеньйоре міністр. І, нагадавши про це, я спитаю вас: чому ж страждає народ вашої країни? Чому прагнення великих сердець не знайшли свого живого втілення?

Століття минули відтоді, як перші завойовники-конкістадори висадились із своїх каравел на американській землі і в пошуках золота, мов зголоднілі пси, кинулися з мечем на тубільців. Право енкомієнди, яке іспанські гранди одержували від свого короля, — право користування землею з усіма, хто проживає на ній, — чорною плямою лягло на європейські народи.

Період енкомієнди, період панування католицьких місіонерів не приніс корінним жителям Нового Світу нічого хорошого. «Поганою людиною», «аборісадо» прозвали індійці білого завойовника. Він знищив культуру інків. Запріг їх у ярмо. Він зруйнував храми мексіканських царств. Прокляття йому!

Ну, що ж, скажете ви, сеньйоре міністр, новітні покоління не несуть відповідальності за прадавні діла. Меч іспанських конкістадорів лишився в музеях середньовіччя, як і меч жорстокого Торквемада. І я погоджуюсь із вами. Сини не відповідають за вчинки своїх батьків. Але я запитую вас: хто дав право вам, вельмишановний сеньйоре міністр, і вашим друзям, і вашим підлеглим, хто дав усім вам право успадкувати підлість і канібальство конкістадорів? Чому в вашій маленькій республіці панує все та ж жорстокість і неправда? Чому ви і ваш уряд віддали республіку на відкуп американським банкірам?