Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 109

Тумаяуа спинився й уважно подививсь уперед… Він розгледів поміж дерев невеличку хатину.

Швидким помахом руки індієць наказав усім лягти на землю, а сам, наче кішка, що побачила горобця, поплазував між кущами.

Через кілька хвилин Тумаяуа повернувся.

— Ранчо без людей, — промовив коротко.

Крутояр підвівся з землі й, обтріпуючи одежу, посміхнувся, ніби засоромлений своєю надмірною обережністю.

— Ти уважно оглянув дім?

— Я не заходив усередину, але біля входу на дворище немає жодного сліду. Хазяїн давно покинув оселю. Не бійтесь, сеньйоре, я піду першим, а ви — за мною.

Хижа вражала своєю вбогістю. Струхлявіле листя звисало з даху. Стіни перекосилися. Шибки були повибивані. На невисокий ґанок вели скрипучі східці.

Двері оселі були відчинені навстіж, і коли Крутояр услід за Тумаяуа піднявся по сходах, із чорного отвору на нього дихнуло пусткою.

Тумаяуа пригнувся і пружним кроком перший зайшов до темного коридора. Крутояр, мимоволі втягнувши голову в плечі, ступив за ним. Ззаду важко дихав Іллюша. «Нащо він тиснеться сюди зі зброєю?» — промайнуло в голові професора, який відчув під боком у себе ствол рушниці.

— Тут нікого немає, сеньйоре! — вигукнув індієць.

Тумаяуа схилився над непокритим столом і провів пальцем по дошці.

— В цьому домі давно не було людей, — сказав він. — Гляньте, скільки пилюки на столі.

— Справді, — погодився професор. — Мешканець ранчо покинув господу понад місяць тому. Він лишив усе так, начебто вийшов із дому на кілька годин. Хто б це міг бути?

Географ витягнув шухляду й там, серед патронних гільз, цигаркових коробок і іншого начиння знайшов невеличкий у цератовій палітурці зошит.

— Ходімте надвір, — запропонував Крутояр, гортаючи густо списані сторінки. — Тут нічого не можна розібрати.

Вони вийшли з хижі. Бунч і Олесь, назбиравши хмизу, розпалили багаття. Веселі язики вогню жадібно обхопили сухе гілляччя. Сизий дим, чіпляючись за верхів'я кущів, поповз догори. Мандрівники оточили Крутояра й наготувалися слухати.

— Здається, ми натрапили на слід Ван-Саунгейнлера, — сказав професор, пробігаючи перші рядки. — Це не що інше як чернетка листа сміливого дослідника. Але до кого він пише? Ага, ось кілька разів повторюється: вельмишановний міністр.

Іллюша порадив читати все підряд.

Що ж, читати, то читати. Крутояр глибоко вдихнув парке повітря.

«Елементарна порядність не дозволяє мені говорити в цьому листі про те, що я зробив для не. щасних жителів Вентуарі, — перекладав професор. — Мені хочеться звернути вашу увагу тільки на те, що тубільці прийняли мене в свою сім'ю дружньо, без упередженості. Коли помер від лихоманки мій син, вони сказали мені, що це і їхнє горе… Я доклав багато зусиль, щоб, чим можна, допомогти бідолашним.

І від того, що мій труд не пропав задарма, я став ніби яснозорішим. Я побачив, що люди вашої країни гідні кращого життя. Я усвідомив, що на вашій землі ще багато зла й несправедливості, багато зневаги до бога й до людської совісті. Життя моє перетворилось на суцільне страждання. Мене стримувало слово, яке я дав собі, — не втручатись у політичне життя вашої країни. І водночас саме життя говорило мені: ти не смієш мовчати — в країні, тричі освяченій богом, люди чинять беззаконня, яких не знав світ. Підніми свій голос, розкажи світові правду.