Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 111

Ви і ваші закони занапастили країну.

Я знаю багатства вашої республіки. Вони незліченні.

Тропічні ліси, каучукові плантації, поклади золота й нафти могли б піднести країну до небувалого розквіту. Але вам не болять рани народу. Вам було вигідніше віддати нафту «Техас ойл компані».

Золото й каучук стали горем республіки. Вони позбавили поля робочих рук. Вони забрали з убогих ранчо останніх орачів, вони осиротили сім'ї, віднявши в них батьків.

Але, шановний сеньйоре міністр, я хочу нагадати вам старе індійське повір'я. Там, де люди рвуться до золота, їх карає рука злого Курукіри. Золото сховалось у найглибших підземних коморах. Воно сповнилось ненависті до двоногих істот, які зробили з нього свого бога. А там, де воно виступає на поверхню нашої планети, лихо звалюється на людські голови.

Я хочу додати від себе, добродію: золото не любить жадоби й запроданства. Злий дух Курукіра мстить не тільки чужоземцям, але й тим, хто надто віддано служить їм. Запам'ятайте це, шановний сеньйоре міністр.

У вашій маленькій тропічній республіці панує рабство, жорстоке і невблаганне, безпросвітне і безнадійне. Раби потрібні власникам великих асієнд, бездушним асієндадо, людям без совісті й честі, ненаситним господарям каучукових плантацій. І вони не спиняються ні перед чим, аби знайти дарові робочі руки. Вони перетворились на мисливців за рабами. Вони зробили рабство своєю професією.

Про що говорить хоча б такий факт? Нещодавно власник однієї з найбільших на верхньому Оріноко асієнд, якийсь Урбако, влаштував нічне полювання на тубільців. Озброєні рушницями, його слуги оточили лісове селище беззахисних індійців. Своїми смолоскипами вони швидко підпалили вбогі хижки. За чверть години узурпатори перестріляли майже всіх дорослих мешканців селища. Помилували тільки дітей та кільканадцять молодих жінок. Бранців зв'язали попарно і привели на асієнду свого господаря. Так цивілізований варвар Урбако придбав собі безкоштовно «робочу худобу».

Справжні володарі вашої країни — жорстокі урбако. В званні генералів і полковників, вони очолюють воєнні хунти й політичні партії. В їхніх руках уся влада. Вони продають країну іноземному капіталові, зраджують народ. Болем і гнівом сповнюється моє серце, коли я згадую про те, що в вашій республіці, як ніде, трудова людина — креол, негр, індієць, мулат — перестала вважатись за людину. Як можуть християни ігнорувати найголовніші заповіді Христові, забувати, що людина людині — не вовк, а брат. Чому гонитва за грішми витіснила з людських сердець християнську добропорядність?

Ви добре знаєте, сеньйоре міністр, що тільки у вашій країні процвітає найпідліший вид бізнесу — торгівля людськими головами. Може, вам неприємно читати ці рядки, але я прошу вас: дочитайте їх до кінця. Якщо у ваших грудях ще не зачерствіло серце, ви зрозумієте моє обурення.