Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 67

Напередодні цехових зборів у дворі цехмайстра Безвухого аж ніяк не було спокою. Туди нахлинула жінота, вкоротці цілий двір наповнився жіночим гамором і сміхом. Вправні жіночі руки різали м’ясо, патрали рибу, місили тісто, пекли калачі, книші, паляниці, бублики та совали у піч здорові чугуни з усякою стравою.

Бо ж, по старому звичаю, цехові збори відбувалися завжди з багатим обідом, що його готувала пані цехмайстриня з допомогою дружин цехових братчиків. Самі ж братчики робили складчину між собою на цей обід. Хто привіз лантух борошна, хто притаскав крупів, хто запашну олію, кадь риби, а багатенький цеховий братчик Лука Синиця звелів синові заколоти вгодованого веприка й відвезти його в цехмайстровий двір, мовляв, знай наших…

Подбати про напої це вже була турбота самого цехмайстра Спиридона. Він торгувався довгенько і вперто зі шинкарем, підсліпуватим Хомою, вговорюючи його, щоб не дорожився вельми й не здирав із нього багато грошей за ці напої. Їх же потрібно чимало. Цехова братія любить потягнути чарчину. Крім неї, будуть іще й гості. Може прийти хтось із городських райців. Часом любить зайти на збори сотник Потічний, може, й сам протопресвітер Методій загостить із протопопами. Ці ж вельми полюбляють такі оказії.

Цехмайстер, вимотавшися зі шинку, почмихував невдоволено. «Бісів Хома зідрав усе-таки багацько грошей. А ще й доведеться дати отцю Методієві за відправу в неділю», — міркував він, простуючи до собору, щоб погомоніти з отцем протопресвітером. По дорозі цехмайстер перестрітив та перекинувся слівцем із наймолодшим цеховим братчиком Зіньком, який обходив цехових братчиків, запрошуючи їх кожного зосібна на річні цехові збори. Вістувати братчиків уважалося неабиякою честю. Зінько, входячи в хату цехового братчика, хрестився набожно до ікон, опісля з повною повагою розгортав цехове знамено — шовкову плахту, на якій красувався вишитий кустарно чобіт, і кланяючися низько братчикові, проказував урочисто: «Прошу покірно прийти в неділю на річні цехові збори». Йому за це підносили чарку й пригощали пиріжками, пампушками, борщиком чи холодцем і тицяли йому дрібну монету. Обгодований і вдоволений Зінько пізно ввечері кінчав обхід цехових братчиків. Адже вони жили по всьому Глухові та ще й у пригороддях. Було ж куди ходити. Радий Зінько підраховував, скільки перепало йому грошенят з обходу.

В неділю правилася в соборі урочиста Служба Божа. Цехові братчики у святкових жупанах та в обов’язково нових чоботях стояли у храмі по правиці та ще й попереду всіх, із своєю корогвою. Так було заведено, що раз у рік їм належалася така честь — стояти в соборі спереду всіх. Хоч би навіть у храм прийшла вся військова генеральна старшина, цехові братчики не поступились би їй своїм місцем.

Попереду всіх братчиків стояв сановито й статечно пан цехмайстер Безвухий, у зеленому жупані та у нових сап’янцях. Він щораз хрестився розмашисто, тут же нишком споглядаючи на сутулуватого, тяжко грошовитого глухівського райцю Касіяна Коцюбу. Обидва вони були великі недруги. Здавна вже.