Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 61

— Так і сказав? — дивувалися військові товариші.

— Атож, — скривився Рубець. — Але князь Голіцин іще найменше лукавить з усіх тих світліших, які крутяться біля Петра.

— То що ж це виходить? — схвильовано запитав Милорадович. — Петро поволі хоче скасувати Гетьманщину, чи не правда?!

— Прибирає він до рук нашу отчизну не від сьогодні, — насупив брови генеральний осавул Журахівський, — здевастувати хоче наші вольності. Так, так… Покарав нас Господь за те, що ми не стали разом із покійним Іваном Степановичем проти північного супостата й не дефендували України…

Полуботок, знаючи відверту вдачу Журахівського, який не вагався попрікнути не лише полковникові, але докоряв навіть і покійному гетьманові Скоропадському, що він не пішов із Мазепою, поспішив перевести розмову на іншу тему.

— Що було, те минуло, — почав гетьман, — тепер думаймо про те, що і як нам слід чинити… Мислю, що не будемо відступати ані на крок від нашої вимоги про вибір гетьмана. Хвала Богові, в нас іще є старшини, гідні тримати у своїх руках гетьманську булаву, що коли не буде в Україні вибірного гетьмана, Малоросійська Колегія так закріпиться й так схопить нас усіх за чуба, що ми й писнути не посміємо. Ви ж знаєте добре, скільки вже лиха накоїв нам Вельямінов…

— Правда, правда, — загомоніла старшина.

— Отож нам слід не поступатися, — продовжував Полуботок, — а твердо стояти при своєму. Вишлемо знову супліку Петрові — хай казиться. На Вельямінова вишлемо жалобу до сенату. Він уже накоїв стільки безецних діл, що є про що писати. Якби нам удалося вигнати його геть з України, — оце було б діло!..

— Подавати жалобу на капосника щодня! — почулися вигуки.

— А що буде з козаками? — стурбовано запитав Журахівський. — Цар вимагає знову послати йому козаків.

— Доведеться послати, — зітхнув Полуботок, — і викрутитися нам не вдасться, бо Вельямінов та князь Голіцин знають добре, який у нас тепер стан. Звичайно, поспішати не будемо. За тижнів два-три зберемо раду генеральної старшини, тоді обміркуємо все як слід, а заки козаки зберуться, заки з’їдуться до Глухова, то чимало промине часу. Положимо, що зима буде далі тривати такою гострою, а це вийде в нашу користь…

— Воно, так сказать, і добре буде, — схвально похитав головою полковник Маркевич. — Козаки не жолдаки, що їм наказав, і вже вмить виходять у похід, та ще в люту зиму.

— Гадаю, жи слід добре міркувати генеральній старшині ведлуг царських фортелів, — поважно промовив Журахівський. — Бардзо він упертий, мов той віл, же то не хоче, щоб на нього наклали ярмо.