Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 56

— Ну й погань! — обурено вигукнув граф. — Спасибі вам, спасибі, ефенді, що мене перестерегли, та й не лише перестерегли, але і врятували від смерти, захопивши, так би мовити, мене у свій полон. Усе ж таки мене цікавить, як ви потрапили на слід такої підлої затії?..

— Як вам відомо, я служу в турецькому міністерстві заграничних справ. Отже, мені відомо добре, що роблять заграничні посли в Істамбулі, зокрема москалі. У столиці падишаха в мене є свої люди — козаки, яким я довіряю різні секретні діла, що їх не довірив би ніколи туркам. Коли секретар графа Юсупова, Марков, почав забагато розгулюватися по темних закутках Істамбулу, мої козаки стали за ним слідкувати. Вони вислідили, що Марков кумпанує з підозрілими горлохватами, і їм пощастило підслухати одну розмову в якомусь поганенькому хані. Підслухана розмова не дала мені повного образу московської затії, тільки те, що розбійники були найняті й мали розправитися з вами. Мене зацікавила вся ця справа ближче, й довелося однієї ночі схопити Маркова. Він спочатку мовчав, але коли козаки віддубасили биківцями по п’ятах, почав дещо говорити, хоч і небагато й чимало брехав. Коли ж Маркову погрозили, що надінуть на нього червоні сап’янці, і стягнули із нього чоботи, він виспівав усе, що знав.

— Дозвольте, ефенді, — зауважив граф. — Як це надіти червоні сап’янці? Розумію, що це мали б бути чоботи з червоної шкіри.

— В нашій мові це означає здерти шкіру з ніг понижче колін і закотити її при самих стопах. Цю страшну кару знають добре москалі і турки, тому й не диво, що Марков так налякався…

— Це справді жорстока мука, — похитав головою граф. — А як же ж козаки розсталися з тим секретарем? Хіба ж не випустили його зі своїх рук?!

— Поснідали ним риби… Юсупов спочатку дуже побивався за своїм Марковим, бостанжі ганяв по всьому Істамбулі, вони перешукували кожну закутану, але за секретарем і слід пропав. А що в Істамбулі гинуть люди майже кожної ночі, то за декілька днів уся справа втихла. Проте, знаючи, що розбійники будуть на вас чатувати, я зібрав своїх козаків і велів їм вас перехопити на шляху до Істамбулу. Переночувавши, ми поїдемо іншим шляхом, а розбійники дістануть облизня. В Істамбулі, графе, ви будете під охороною моїх козаків і, звичайно, мусітимете берегтися, бо в москалів довгі руки й вони можуть знову затіяти якусь пакість…

— Ефенді, я вам безмірно зобов’язаний, — промовив тихо граф, узявши пашу за руку. — Скажіть, чим зможу вам віддячитися за ваш такий шляхетний вчинок супроти мене?

— Е, це дрібниця, графе, прошу не турбуватися, — махнув рукою Аскер-паша, — але я був би вам вдячний, коли б ви захотіли мені допомогти.

— Але ж, ефенді, я відтепер завжди стою до ваших послуг.