Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 55

— Радію також, що маю нагоду з вами, графе, особисто познайомитися, — м’яко заговорив Аскер-паша. — Пробачте, що велів схопити вас, але в мене не було іншої можливости охоронити вашу особу від великої небезпеки, а що більше — мені бракувало часу…

— Пробі, розказуйте, ефенді, в чому справа, бо я вже починаю тривожитися.

— Вийдімо назовні й поговоримо про це, — підвівся Аскер-паша. — Хлопці, — звернувся він до своїх козаків, — приготуйте для ясного графа нічліг у печері. Ми заночуємо тут, а завтра вранці рушимо в дорогу.

Обидва вийшли з печери.

Поночіло.

Довкільний ліс наче погустішав, а на галявину перед печерою спливала важка і пронизлива пізньоосіння мряка.

Коло стриножених коней проходжувався повільно вартовий, а другий присів біля входу до печери, поклавши мушкет на коліна.

Із глибини лісу насувала темінь.

— Заночуємо тут. Подорожувати вночі по країні падишаха — небезпечно. В таких околицях, як оця, волочаться всякі харцизяки. Правда, нам немає чого лякатися, бо є добра охорона, але ліпше заждати до ранку… Вас цікавить, графе, яка небезпека вам грозила, неправда ж?

— Ще й питаєте! Горю з тереплячки!

— Чи про ваш виїзд до Істамбулу було відомо на дворі курфюрста?

— Звичайно. Таку справу годі втаїти, хоч про це ніде не розголошувалося.

— І про ваш виїзд знали москалі?

— Не перечу. На дворі курфюрста їх не бракує.

— Отож-то.

Запанувала мовчанка.

— Граф фон Гайден послує частенько до Росії, чи не так?..

— Курфюрст висилає його, бо граф знає московську мову. А втім, мову може собі знати, але те, що він зробився великим поклонником царя Петра, теж мені не подобається.

— Скажіть, графе, — раптом зупинився, проходжуючися із графом, Аскер-паша, — хто знав на дворі курфюрста, що ви везете секретний лист до великого везіра?

— Що?! — зупинився й собі граф. — Звідкіля ви знаєте про секретний лист?..

Не міг приховати здивування.

— Козаки не сплять, — легко всміхнувся Аскер-паша, — про лист нам відомо, але дайте мені, будь ласка, відповідь на моє питання.

— Хто ж мав би знати, крім самого курфюрста й мене? — відповів граф питанням.

— Одначе знайшовся хтось, хто про це знає…

— Доннерветер! — потер граф чоло рукою. — Це погана справа. Може, вам відомо, хто?

— Авжеж. Ніхто інший, як граф фон Гайден.

— До стосот чортів! — знову закляв граф. — Звідкіля той поганець про це довідався?

— Виходить, що довідався. Але справа не в тому, що він знає, а в тому, що пов’язався з москалями й разом із ними наготувався схопити вас у пастку. Змовникам ішлося не тільки про лист, але також і про те, щоб попсувати взаємовідносини між Саксонією і турецькою імперією, бо це вийшло б на користь москалям. Тому вони із графом фон Гайденом затіяли ось що: про ваш виїзд до Істамбулу було повідомлено нового московського посла, який тепер сидить в Істамбулі, графа Василія Павловича Юсупова, й він приказав своєму, секретареві знюхатися з бандою розбійників, які мали напасти на вас, ограбувати, вбити й наказати вашій охороні привезти вас убитого до Істамбулу. Можете собі уявити, яка з того могла постати дипломатична авантюра? Посла саксонського курфюрста обграбовано й убито на турецькій землі! Напруження поміж Саксонією і турками було б дуже на руку москалям.