Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 176

— Минулого року, — скрипить обер-секретар, — у козацькі полки були відправлені збірники з дорученням збирати гроші, збіжжя і мед. Зібраними грошима не вільно було розпорядитися без указу, а відомо, що полковники — Полуботок, Танський, Апостол і Милорадович — забрали у збірників 2.264 рублі і 624 четвертини збіжжя.

— Нічого не було забрано без указу, — відповідає наказний гетьман. — Згідно сенатського указу, полковники мають право розпоряджатися тими зборами, котрі проводилися раніше в їхніх полках. У Чернігівському полку зібрано було не збірщиками Колегії, а таки полковими збірщиками всього, яких до 80 рублів.

Генеральний писар Савич замітив, що з Малоросійської Колегії був виданий указ про збірку лише меду, а не було нічого сказано про гроші і збіжжя.

— У Стародубський полк, — мовить обер-секретар, — був посланий Пекалецький про проведення збору для полку. З Колегії він мав приказ, щоб явитися із грішми в Колегію. Він не прибув, а коли його знайшли, він заявив, що генеральна старшина звеліла йому не давати грошей до Колегії. Що це значить? Скільки було грошей і що з ними сталося?..

— Ми поступали згідно сенатському указу, що всі зібрані гроші зберігаються там, де були зібрані. Тому ми звеліли Пекалецькому не здавати грошей до Колегії, а залишити їх у полковій касі. Грошей було зібрано трохи більше ніж сто рублів. Про те, щоб бригадир Зельямінов потребував тих грошей і вимагав, щоб Пекалецький привіз їх до Колегії, ми нічого не знаємо й ми ніяких доручень у тій справі Пекалецькому не давали.

— Коли у вас бувають наради про важливі справи, — встряває у допит граф Ягушинський, — вам велено було повідомляти про них бригадира Вельямінова, а він повинен бути присутній на таких нарадах. Ви повинні теж подавати до його відома сентенції ваших постанов і копії універсалів. Ви його не повідомляли про наради, а коли й присилали копії універсалів то вже тоді, коли справи були рішені…

— Про важливі справи, Ваше Сіятельство, — говорить Полуботок, — ми письмово не радилися з бригадиром. На наради його ми все кликали. Опрацьовуючи та підписуючи універсали, ми посилали їх до перегляду в Колегію.

— Чому ви не інформували бригадира Вельямінова про те, що вводите в Гетьманщині крім генерального суду, ще якийсь інший суд? Які справи розглядав цей суд? Чи були такі суди за попередніх гетьманів? Коли ж їх не було, то чому ви їх установили без сенатського указу?

— Ми ввели у Глухові такий суд із старшинського складу й повідомили раніше бригадира Вельямінова, що наш генеральний суддя захворів, а судових справ є багацько. Бригадир не сказав нам, щоб такого суду не вводити, а навпаки, сказав «хорошо». Згаданий суд зовсім не був інший як тільки генеральний і був покликаний тимчасово, замість генерального. За попередніх гетьманів було так, що коли генерального судді не стало або він захворів, то згідно гетьманського приказу вибирали тимчасовий суд із полкових старшин або з інших старшин, у складі чотирьох осіб. З покликаного нами суду ми висилали справи в Колегію, а з Колегії, переглянувши їх, повертали нам до судового рішення.