Читать «Нації та націоналізм у глобальну епоху» онлайн - страница 8

Нині цей різновид оптимістичного матеріалістичного еволюціонізму не обмежується марксистами. Він надихає ліберальних критиків націоналізму від Карра і Кона до Смелзера і Брюлі. По суті, всі ці критики визнають чинну реальність і історичну роль великої національної держави, але намагаються деполітизувати її, зробити її безпечною, перетворюючи націю на суто культурний або фольклорний феномен, позбавлений будь-якої політичної важливості, в інтересах більшої частини людства або людства загалом.

Один зі способів досягнути такої деполітизації — відокремити культурний рівень нації від політичного рівня держави чи, краще, від регіональних економічних зв’язків держав. Лише останнє має «реальне» соціальне й політичне значення у розвитку світового порядку, позаяк «нація-держава» більше не може стримувати у своїх кордонах територіальний ринок і масову, громадську культуру. Втративши обидві ці громадські функції, нація опускається до рівня «етнічності» й «культури» або «фольклору», стаючи суто романтичним додатком до минувшини, який знаходить відгук у романтизованій культурній виразності деяких наукових підходів. Вона втрачає всі свої колишні політичні виміри.

Другий спосіб деполітизувати націю — демілітаризувати її. Нація, відповідна якійсь державі чи ні, більше не є ефективним дієвцем на міжнародній арені, бо в сучасному світі вона екзистенційно пов’язана з сусідами чи регіональним військовим блоком і реально не може мати незалежної оборонної чи зовнішньої політики. Нація-держава більше не вільна провадити зовнішні відносини як їй заманеться; вона обмежена не лише загальними міжнародними нормами, такими як норми Статуту ООН, а й специфічними регіональними договорами й союзами, в які волею-неволею втягується. Із утратою військових гарантій національний суверенітет великою мірою обмежується, якщо не зникає взагалі.

По-третє, нація може бути «нормалізована», а її націоналізм ритуалізовано. Через Організацію Об’єднаних Націй, за допомогою міжнародних форумів і конференцій, багатосторонніх договорів, організацій тощо національні сподівання кожної нації легітимізуються і в такий спосіб контролюються. Вони стають частиною світової системи зобов’язань і міжнародного інституційного порядку. Отже, ікла націоналізму вирвані, а м’яка й здорова національна ідентичність або патріотизм зі стандартною символікою прапорів, гімнів і церемоніальних парадів стає найбільшою крайністю. Із взаємовизнанням націями одна одної націоналізм утратив свою політичну силу і зійшов до символічного рівня, мирних економічних, мистецьких і спортивних змагань.