Читать «Нації та націоналізм у глобальну епоху» онлайн - страница 6

Лише збагнувши силу націоналізму і тривку привабливість національної ідентичності через їхню закоріненість у домодерному етнічному символізмі та способах організації, є шанс зрозуміти відновлення етнічного націоналізму в час, коли «об’єктивні» умови мали зробити його застарілим. Без такого розуміння нам залишиться спантеличено спостерігати несподівані політичні драми у світі суперечливих тенденцій і взаємоворожих сил.

1. Космополітична культура?

У своєму дослідженні еволюції націоналізму, головно європейського, Ерик Гобсбаум говорить, що феномен націоналістичної, або етнічної, політики кінця XX ст. «функціонально відмінний від «націоналізму» і «націй» XIX і поч. XX ст. Це вже не головний напрямок історичного розвитку».

Основним змістом історичного розвитку, твердить він, були розбудова націй навколо національних держав й індустріальних економік XIX ст. та антиколоніальні рухи за національне визволення і звільнення в середині XX ст., а не етнічні й лінгвістичні націоналізми, які виникли в другій половині XIX ст. і продовжують ширитися сьогодні. Націєрозбудовні та національно-визвольні рухи були «типово уніфікаційними, а також емансипаційними», тимчасом як типові націоналізми кінця XX ст. «засадничо негативні чи радше роз’єднувальні. Звідси й наголошування на «етнічності» і мовних відмінностях, інколи поєднуваних із релігією».

Так само як і класичний марксизм, Гобсбаум уважає, що ці рухи мають зв’язки з попередніми «рухами малих народів, спрямованими проти Габсбурзької, царської й Османської імперій». Але в іншому сенсі вони навпаки — відкидання модерних способів політичної організації, яке виростає із реакції слабких і наляканих, спроб звести барикади, щоб контролювати сили модерного світу, подібних у цьому відношенні радше до ремствувань празьких німців, затиснутих у кут чеською імміграцією, ніж до ремствувань чехів, які наступали.

Цей переляк живився недавніми міжнародними міграціями населення і швидкими фундаментальними соціоекономічними перетвореннями. Гобсбаум наводить приклад естонської, валлійської і квебекської реакцій на російську й англофонну імміграцію і додає: «Хоч би де ми жили в урбанізованому суспільстві, ми зустрічаємо незнайомців: чоловіків і жінок без коріння, які нагадують нам про вразливість чи висихання власних сімейних коренів». Далі в поняттях, запозичених із Зіммелевого аналізу групових конфліктів, він пояснює, що поклик етнічності чи мови не вказує дороги до майбутнього взагалі. Це лише протест проти статус-кво або, точніше, проти «інших», які загрожують етнічно означеній групі.

Оскільки:

Націоналізм за визначенням виключає зі свого кола всіх, хто не належить до його «нації», тобто більшість людства. Мало того, натомість як фундаменталізм може, принаймні до певної міри, апелювати до решток справжнього звичаю, традиції чи віджилої практики, позаяк вони втілені в практиці релігійній, націоналізм, як ми вже бачили, або ворожий до справжніх звичок минувшини, або виникає на її руїнах.