Читать «Нації та націоналізм у глобальну епоху» онлайн - страница 7

Чому ж тоді етнічні й лінгвістичні націоналізми так поширилися сьогодні? За Гобсбаумом, тому, що вони є «відповіддю на вельми ненаціональні і ненаціоналістичні принципи формування держав у більшій частині світу XX ст.». Але це не означає, що етнічні реакції можуть дати якийсь альтернативний принцип політичної перебудови світу у XXI ст.

Вторячи знайомій тепер темі, Гобсбаум твердить, що принципи такої перебудови мало стосуються націй чи націоналізму. Це тому, що нації втратили свої колишні економічні функції, хоча він погоджується, що великі держави й далі виконуватимуть важливі економічні функції. Але загалом глобальна взаємозалежність означає, що основу спільнот у майбутньому становитимуть набагато більші економічні одиниці. Для Гобсбаума аксіома те, що націоналізм «ніщо без утворення націй-держав, а світ з таких держав, які відповідали б сучасним етнолінгвістичним критеріям національного, сьогодні навряд чи здійсненна перспектива».

З огляду на цей принцип випливає, що як етнічне або лінгвістичне явище, попри очевидне чільне становище, націоналізм сьогодні історично менш важливий. Він більше не глобальна політична програма, як раніше, як могло бути в XIX і на початку XX ст. Щонайбільше він ускладнювальний чинник чи каталізатор розвитку інших процесів.

Відступаючи перед новою «понаднаціональною перебудовою світу» або пристосовуючись до неї, «нації і націоналізм залишаться в цій історії, але на підлеглих і часто другорядних ролях». Наводячи цю репліку з Елі Кедурі, Гобсбаум доходить висновку: оскільки історики нині швидко просуваються вперед в аналізі явищ націй і націоналізму, це означає, що в більшості випадків це явище вже проминуло свій пік. Сова Мінерви, яка приносить мудрість, говорив Гегель, вилітає в сутінки. І те, що вона тепер кружляє навколо націй та націоналізму — це добрий знак.

Деполітизація нації

Гобсбаумів аналіз — один із багатьох, які прогнозують близький відхід націй і націоналізму. Він представляє марксистський варіант цього прогнозу з поділом на позитивний, об’єднувальний націоналізм (але дев’ятнадцятого століття) і негативний, роз’єднувальний (але сучасний) націоналізм. Це відповідає історичному розрізненню, яке Гобсбаум, слідом за Марксом і Енгельсом, проводить між двома видами європейських і неєвропейських націоналізмів. Перший, який розквітнув між 1830 і 1870 pp., — демократичний, пов’язаний із масовою політикою націоналізм «великих націй», що виростає з громадянських ідеалів Великої французької революції. Другий, характерний для періоду 1870–1914 pp., навпаки, — вузькоетнічний або лінгвістичний націоналізм, реакція малих народів на неадекватність політичних устроїв Османської, Габсбурзької і царської імперій серед переважно окраїнних народів у часто відсталих регіонах.

У другій половині XIX ст. згідно з Гобсбаумом, урбанізація, масові міграції і нові «расові» теорії надали діяльності інтелектуалів-романтиків нового політичного значення й масову підтримку з боку «менш повноцінних класів». Це вело до моди на етнічний або лінгвістичний (або етнолінгвістичний) націоналізм, такий невідповідний глобальній епосі масштабних економік і політичних утворень, але який продовжує запалювати людську уяву чи радше відповідати на страхи і слабкості людей. Старий демократичний політичний націоналізм, виконавши свою історичну роботу і йдучи своїм ходом, був витіснений напливом пізніших етнолінгвістичних націоналізмів, які були не більше, ніж реакційні або спантеличені відповіді на швидкість глобальних змін. Але й вони невдовзі послабшають і поступляться перед неминучим масштабним політико-економічними ходом світової історії.