Читать «Україна масонська» онлайн - страница 99

Наприкiнцi 1821 р. у Ланжерона намiтився новий розрив стосункiв iз Олександром Першим, i у 1722 р. Ланжерон знову просить про вiдставку (попередньо вiн пiшов у тривалу вiдпустку). Звiстка про смерть де Рiшельє приголомшила Ланжерона; вiн виголошує знамениту промову, в якiй назвав де Рiшельє «великим другом людства» та запропонував поставити йому пам'ятник в Одесi. У 1823 р. Ланжерон поїхав до Францiї i залишився там до отримання звiстки про смерть iмператора Олександра Павловича. На початку 1826 р. де Ланжерон приїздить iз Францiї до Санкт-Петербурга на коронацiю нового росiйського iмператора Миколи Павловича… або на «розбiр польотiв» пiсля повстання декабристiв. Ланжерон погоджується iз своїм призначенням членом Верховного суду у справi декабристiв, адже серед пiдслiдних було багато масонiв i його давнiх знайомцiв.

Ми так i не дiзнаємося, чого хотiв вiн: полегшити долю нещасним чи приховати корнi декабристської змови?

У нового iмператора Ланжерон знову «у фаворi». У липнi 1828 р. у пiдпорядкування генералу Ланжерону були вiдданi всi росiйськi вiйська, якi воювали проти турецької армiї в Молдавiї та Валахiї. Проте наприкiнцi року, коли Ланжерон вiдвiв вiйська, якi осаджували Сiлiстрiю, на зимовi квартири, iмператор замiнив головнокомандувача Ланжерона генералом Дибичем. Приголомшений цим Ланжерон подав у вiдставку з армiї, отримав її, i з весни 1829 р. знову оселився у милiй його серцю Одесi як приватна особа.

Однак столичнi проблеми не залишають його у спокої. У груднi 1829 р. Ланжерон їде до Петербурга, а в серединi 1830 р. повертається до Одеси, щоб на початку 1831 р. знову поїхати в Петербург… Далi джерела розходяться. Однi кажуть, що вiн помер вiд холери у столицi i прах його був перевезений до Одеси, iншi – що Ланжерон встиг повернутись i помер вiд холери вже в Одесi. Але факт залишається фактом – вiн заповiв, щоб його поховали в Одеському католицькому соборi. Його похорон у 1832 р. був пишним, урочистим, став певною демонстрацiєю масонської мiцi в Одесi. Цiкаво, що мiсцевi католицькi священники не вiдмовили в почестях i в похованнi бiля вiвтаря собору графу, який особливо не приховував свого масонства, «забороненого» католицькою церквою. Про його «прокляту» таємницю напевне знали католицькi священики Одеси, проте…

Де Ланжерон все життя вiрив пророцтвам про те, що помре вiн не на полi бою i не пiд ножем революцiйної гiльйотини, а в лiжку вiд холери, далеко вiд Францiї. Свiй заповiт, складений рокiв за п'ять до смертi, вiн почав словами: «Коли я помру вiд холери, живучи в Росiї…».

У липнi 1822 р. управителем краю (на час закордонної вiдпустки Ланжерона) став генерал-лейтенант Iван Микитович Iнзов, який керував Новоросiйським краєм до травня 1823 р., коли вiдставка Ланжерона була остаточно прийнята та завiзована iмператором, а генерал-губернатором Новоросiї став Михайло Семенович Воронцов. Iван Iнзов був позашлюбним сином якоїсь таємної «високої«особи iз столичного «свiту». Батькiв своїх вiн нiколи не бачив, а виховувався в домi князя-масона Миколи Микитовича Трубецького (близького друга масона М. Новикова). Прiзвище йому придумали iз значенням: зашифрували в ньому словосполучення «iнший зов». В юностi Iван Iнзов зблизився з гуртком масонського просвiтителя Миколи Новикова, який i посвятив Iнзова в масони. Окрiм московських розенкрейцерiвських лож, вiн також перебував у нiмецькiй ложi «Золотий шар». З 1789 р. поручик Iнзов знаходиться в Причорномор'ї, бере участь у вiйнi Росiйської iмперiї проти Турцiї, а у 1790 р. – в осадi Iзмаїлу та Бендер. Вiн вiдзначився у битвi при Мачинi, за що був переведений ад'ютантом до командувача армiєю князя М. Репнiна (у 1790-1791 рр. шляхи його неодноразово пересiкаються з Ланжероном).