Читать «Україна масонська» онлайн - страница 71

Оратором (вiтiєю) полтавської ложi був автор «Наталки Полтавки» й «Енеїди», творець української лiтературної мови та лiтетарури, засновник української драматургiї, член полтавської фiлiї Бiблiйського товариства Iван Петрович Котляревський. I. Котляревський (у юнацтвi шляхтич Котляревський володiв двома сiм'ями крiпосних, яких вiн вiдпустив на волю) ще у 1808 р., коли вийшов у вiдставку в чинi капiтана, працював наглядачем Полтавського будинку виховання бiдних дворян. Загальноросiйську вiдомiсть принесли I. Котляревському видання у 1798 р. «Енеїди» (неповний варiант) i написання у 1819 р. п'єс «Наталка Полтавка» i «Москаль-чарiвник».

Членом ложi був вiдомий драматург i поет Василь Васильович Капнiст.

У 1818 роцi генерал-губернатор Малоросiї М. Г. Репнiн переманив театральну трупу Штейна у Полтаву, вiдкрив у мiстi театр, поставив директором театру I. Котляревського, режисером – П. Барсова, а провiдним актором – М. Щепкiна (М. Репнiн органiзував збiр грошей на викуп з крiпосної залежностi вiдомого артиста М. С. Щепкiна). В репертуарi театру серед iнших творiв була п'єса В. Капнiста «Ябеда». Тiсний зв'язок з ложею «Любов до iстини» мали декабристи: брат вiйськового губернатора М. Репнiна – Сергiй Волконський i брати Муравйови-Апостоли.

Полтавську ложу «Любов до iстини» закрили спецiальним «височайшим» указом вiд 12 березня 1819 р., запiдозривши її членiв у «сепаратизмi» та «революцiйностi». Можна припустити, що, окрiм явних, у ложi «Любов до iстини» були i таємнi майстри-розенкрейцери, якi визначали її дiяльнiсть, але не бажали «показувати» себе владi: князь М. Репнiн-Волконський i Д. Бантиш-Каменський. Репнiну доводилося вислуховувати звинувачення, що вiн «патронує«масонськi ложi в Малоросiї, обiцяти, що «…поки вiн керуватиме Малоросiєю, в нiй не вiдкриється жодної ложi». Князь Микола Григорович Репнiн-Волконський був сином князя Г. С. Волконського (сподвижника Суворова та можливого масона) i дочки останнього представника роду князiв Репнiних – фельдмаршала Миколи Васильовича Репнiна (масона-розенкрейцера). Коли помер старий князь, закiнчилася чоловiча лiнiя Репнiних. Згiдно iз заповiтом «старого» Репнiна, iмператор подарував молодому князю Миколi Волконському прiзвище Репнiн. Дружиною Миколи Григоровича Репнiна-Волконського була дочка графа Олексiя Кириловича Розумовського (потомственого масона-розенкрейцера).

Молодший брат М. Г. Репнiна – С. Г. Волконський був видатним масоном декiлькох лож, декабристом, який пiсля 14 грудня 1825 р. опинився на каторзi.

Князь М. Г. Репнiн-Волконський почав службу в Кавалергардському полку i був вiдряджений з почтом дiда, князя Репнiна, до Прусiї на коронацiю короля Фрiдриха Вiльгельма III (масона-розенкрейцера) у 1798 р. У 1799 р. вiн воював у корпусi генерала Германа, що дiяв у Голландiї проти французiв, потiм плавав на англiйському фрегатi. Потiм Репнiн-Волконський служив посланцем при королi вестфальському Iєронимi, командиром кавалерiйської дивизiї. Пiд час кампанiї 1812-1814 рр. генерал-ад'ютант Репнiн-Волконський командував вiйськами, якi взяли Берлiн, брав участь у боях пiд Дрезденом, Кульмом i Лейпцигом, виконував обов'язки генерал-губернатора королiвства Саксонiя. У 1814 р. генерал-лейтенант Репнiн призначений у Малоросiю вiйськовим губернатором i прослужив на цiй посадi 20 рокiв (Полтава – центр генерал-губернаторства). Сучасники вважали, що Репнiн любив iсторiю та культуру України, допомагав дiячам української культури. Вороги пiдозрювали його в «українофiльствi» та сепаратизмi, нашiптуючи про нього як про «революцiонера» i «другого Мазепу».