Читать «Україна масонська» онлайн - страница 53

Захiдноукраїнець Василь Кукольник, переїхавши до Петербурга, став викладачем сiльськогосподарських технологiй, викладачем римського права у Петербурзькому педагогiчному iнститутi. У 1820-1821 рр. Василь Кукольник був першим директором Нiжинської гiмназiї (лiцею) вищих наук князя Безбородька. Проте на самому початку кампанiї антимасонської iстерiї в iмперiї вiн покiнчив iз собою, звинувачений в «пiдбурюваннi юнацтва». Син Василя Григоровича – вiдомий письменник Микола Кукольник (друг Т. Шевченка) стверджував, що до самогубства його батька довели доноси реакцiйних викладачiв.

Карпаторос, мартинiст Андрiй Дурдович (1782-1830 рр.) закiнчив Пештський унiверситет, академiю Кашави i працював нотарiусом судової палати. У 1806 р. вiн переїхав до України, де вчителював у Чернiгiвськiй i Харкiвськiй гiмназiях (викладав там природну iсторiю, технологiю та комерцiю), а у 1814 р. захистив докторську дисертацiю з фiлософiї у професора Шада в Харкiвському унiверситетi, почав викладати в Харкiвському унiверситетi, а з часом переїхав до Одеси, де працював професором у Рiшельєвському лiцеї.

Угорець Михайло Балудянський (1769-1847 рр.) – економiст, перший ректор Петербурзького унiверситету (1819-1821 рр.) боровся за звiльнення селян i лiберальнi реформи. У молодому вiцi Балудянський брав участь в угорському визвольному русi, був членом масонського «Товариства свободи та рiвностi» (в угорському нацiональному русi брав участь i член львiвської ложi «Щиросердної Людини» I. Мартинович, якого у 1795 р. стратили). Пiсля невдалого угорського повстання та знищення угорських масонських органiзацiй Балудянський виїхав до Росiйської iмперiї, де включився у пiдготовку «перебудови» iмперiї, допомагав М. Сперанському складати план державних реформ, брав участь у кодифiкацiї законiв. У 1821 р., коли Олександр Перший вiдвернувся вiд масонства, М. Балудянський добровiльно пiшов у вiдставку з посади ректора Петербурзького унiверситету. У квiтнi 1826 р. iмператор Микола Перший призначив професора М. Балудянського начальником кодифiкацiйного вiддiлення iмператорської канцелярiї, але особисто попередив, щоб вiн не чинив лiберальних «витiвок».

РОЗДIЛ IV

Царювання Олександра Першого стало не лише «золотим вiком масонства» Росiйської iмперiї, а й часом розчарувань i нездiйснених сподiвань для масонського спiвтовариства. Грандiознi проекти з перетворення держави i суспiльства, виховання нової людини, затвердження Конституцiї, з парламентаризму та звiльнення селян виявилися нездiйсненими… Про масонську «велику реформу» православної церкви до початку 1825 р. намагалися навiть не згадувати. Здавалося, масони пiшли в тiнь, раптово зникли з громадських п'єдесталiв, залишили нам лише загадку… Товариство «Олександрiвської епохи» ще не було готовим до реформ i масони змушенi були погодитися на тривале очiкування. Проте в гiмназiях, лiцеях, унiверситетах масони встигли виховати нове поколiння – iнтелiгентiв, якi забезпечили неочiкуваний вибух росiйської й української культур, науки, освiти, торжество нової молодої цивiлiзацiї, що тiльки готувалася до емансипацiї…