Читать «Україна масонська» онлайн - страница 52

Iван Орлай (1771-1829 рр.) навчався у Велико-Карлiвськiй гiмназiї вищих наук, у Велико-Варадськiй академiї, у Пештському та Львiвському унiверситетах. У 1790 р. вiн став професором давнiх мов Велико-Карлiвської гiмназiї вищих наук, а вже у 1791 р. перебирається до Петербурга. Одержавши мiсце на кафедрi Петербурзького педагогiчного iнституту, Орлай знайомиться з Михайлом Сперанським i пiд його впливом залишає духовну кар'єру. Ще студентом Олександро-Невської семiнарiї вiн переходить до Петербурзької медико-хiмiчної академiї, а потiм – до Вiденського унiверситету, отримує звання лiкаря. Iван Орлай, якого прийняли до масонства ще коли вiн перебував в Австрiйськiй iмперiї, у Петербурзi працював у ложах «Об'єднаних Друзiв» (системи Фесслера) i «Олександра золотого лева», що була призначена для вищих ступенiв масонства.

Iван Орлай працював в Генеральному сухопутному госпiталi Петербурга, помiчником ученого секретаря Медичної Колегiї. У 1794-1797 рр. Орлай перебував у Вiднi у вiдрядженнi для «вдосконалення знань». Повернувшись до Росiйської iмперiї, вiн служить у 1798-1821 рр. штаб-лiкарем, лiкарем лейб-гвардiї Семенiвського полку, лiкарем Петербурзького поштамту, гоф-медиком, гоф-хiрургом Його Iмператорської Величностi, секретарем Медично-хiрургiчної академiї, ординатором Петербурзького Сухопутного i Генерального госпiталiв. У 1804 р.

Iван Орлай видав об'ємну «Iсторiю про карпато-росiв», а у 1806 р. захистив дисертацiю, отримав у Кенiгсберзькому унiверситетi звання доктора фiлософiї, а в Дерптi – звання доктора медицини.

Пiзнiше вiн став редактором «Загального журналу лiкарської науки». Орлай був членом Московського товариства дослiдникiв природи, Товариства iсторiї та древностей росiйських. У 1821-1826 рр. Iван Орлай – директор Нiжинського лiцею князя Безбородька. У 1826 р. його пiдвищили до дiйсного статського радника та перевели на посаду директора Одеського рiшельєвського лiцею (на цьому посту вiн перебував до своєї смертi у лютому 1829 р.).

Фiлософ i правознавець Петро Лодiй (1764-1829 рр.) закiнчив фiлософський факультет Львiвського унiверситету, працював професором фiлософiї в унiверситетах Львова та Кракова. Пiсля заснування Педагогiчного iнституту у Петербурзi (1803 р.) його запросили на кафедру природного права, логiки, метафiзики та моральної фiлософiї.

П. Лодiй написав книги, серед яких «Логiчнi настанови, що ведуть до пiзнання та розпiзнання iстинного вiд хибного», «Теорiя загальних прав». Переконаний республiканець П. Лодiй пiдкреслював, що громадянська свобода – це «за розумiнням самовiльне визначення самого себе в дiяльностi». Поняття рiвностi вiн трактував як рiвнiсть усiх людей перед законом. З 1819 р. П. Лодiй працював професором на фiлософсько-юридичному факультетi Петербурзького унiверситету. Працюючи у Росiйськiй iмперiї, Лодiй не забував про рiднi краї, постiйно листувався з професорами Львiвського унiверситету, з масонами Австрiйської iмперiї. Вiн входив до ложi «Петра до Iстини» (Петербург), до ложi «Олександра тройственного Спасiння» (Москва).