Читать «Україна масонська» онлайн - страница 182

I все ж у Парижi у 20-х рокiв XX ст. працювала невизнана масонська «Українська ложа». В її роботi брали участь С. Петлюра, А. Ливицький, М. Шумицький, Л. Харламп'євич, Д. Ревелiоттi… Пiсля приїзду до Парижу С. Петлюри i В. Прокоповича було засновано масонську «Верховну Раду Великої Ложi України», яка об'єднала українських масонiв-емiгрантiв iз Францiї, Швейцарiї, Румунiї, Австрiї, Польщi. Вбивство С. Петлюри у травнi 1926 р. завдало серйозного удару по українськiй масонерiї. Подальша її доля опинилася пiд великим питанням… Певний час українських масонiв ще структурував «Український центр в емiграцiї«. Лiдерами «петлюрiвського» масонства залишалися Андрiй Ливицький, що став пiсля смертi С. Петлюри президентом УНР у вигнаннi (1926-1954 рр.) i Вячеслав Прокопович (голова уряду УНР у 1920 р., голова уряду УНР у вигнаннi у 1926-1942 рр.). А. Ливицький був найближчим однодумцем С. Петлюри. Проте йому так i не вдалося домогтися визнання Великої Ложi України, зберегти її структуру. Ложа розпалася приблизно у 1927-1934 рр.

У 20-тi роки XX ст., перебуваючи в Парижi, С. Моркотун постiйно iнтригував проти С. Петлюри i його наступникiв, намагаючись не допустити визнання «петлюрiвської«Великої Ложi України масонськими органiзацiями Францiї, Англiї, Iталiї… С. Моркотун брав участь в об'єднаннi росiйських i українських масонiв в єдинi ложi, у заснуваннi «Об'єднання слов'янських масонiв» (голова – фон Мекк, секретар – С. Моркотун), працював як у вищих масонських градусах у паризькiй ложi «Милосердна дружба», так i в широких емiгрантських ложах – «Астрея», «Пiвнiчне Сяйво». На початку 1927 р. в Парижi заснована масонська Директорiя (Провiнцiя) «Росiя», яка намагалася об'єднати масонiв-емiгрантiв iз Схiдної Європи.

У 20-60-х роках ХХ ст. у Францiї iснували об'єднанi росiйсько-українськi ложi «Астрея» i «Гамаюн», в яких працювали масони-емiгранти «першої хвилi». У 20-30-х роках ХХ ст. С. Моркотун читав лекцiї з кабалiстики, займався окультизмом, працював чиновником в управлiннi французьких залiзниць. На початку 50-х рокiв ХХ ст. вiн ще є у списках паризької росiйської ложi «Астрея». Помер Сергiй Костянтинович непомiтно, десь наприкiнцi 50-х рокiв ХХ ст. на далекому островi Мадейра.

Хоча окремi iєрархи росiйської православної церкви почали боротьбу з масонством ще за часiв Олександра Першого, офiцiйно росiйська православна церква нiколи не проклинала членiв ордену, не видавала офiцiйних документiв з критикою масонства у Схiднiй Європi. Дивно читати писання деяких «iсторикiв-патрiотiв» про анафему та прокляття масонiв з боку РПЦ як про факт загальновiдомий. Ми знову маємо пiдмiну понять i перекручування фактiв – технологiя, якою досконало володiли iсторики-пропагандисти 20-80-х рокiв ХХ ст.