Читать «Україна масонська» онлайн - страница 126

У той самий час масонство стримувало та контролювало «гарячi голови», i якби не заборона ордену, можливо, декабристське «буйство» було би вiдвернене. Так, колишнiй масон ложi Р. Кусаков писав iншому «колишньому» Я. Скарятину: «Менi здається, що якби покiйний iмператор не знищив масонськi ложi, то не вдалося б карбонарству настiльки посилитись».

Лiдери масонства Росiйської iмперiї у 1802-1822 рр. прагнули не до революцiї, а до поступової еволюцiї режиму, важливим елементом якої була просвiта народу. Вони розумiли, що будувати майбутнє суспiльство необхiдно з «емансипованим» народом, а не з натовпом, що вiзьметься за сокири… Величезнi сили та кошти росiйське масонство витрачало на виховання нового поколiння, яке мало поступово привести Росiю до прогресу, виключно ненасильницьким шляхом, без «росiйського бунту». Деякi лiдери росiйського масонства (передусiм французького походження – де Рiшельє, де Рибас та iн.) були переляканi Французькою революцiєю, її полiтикою терору не менше, нiж росiйський iмператор.

Разом iз тим заборона масонських лож у 1822 р. пiдштовхнула деяких офiцерiв-масонiв до рiзких радикальних крокiв, до переходу з еволюцiонiстiв-лiбералiв в таємнi змовники. Поспiх, нетерпiння i радикалiзм декабристiв не подiлялися керiвництвом масонських лож.

Багато майбутнiх лiдерiв декабристiв ще у 1817-1822 рр. (до заборони) добровiльно або примусово покинули масонськi ложи, якi перестали задовольняти їх радикалiзм, що посилився. Так, М. Пестель перестав вiдвiдувати ложi у 1821 р., були виключенi iз списку членiв ложi брати Муравйови-Апостоли (Сергiй – з грудня 1818 р., Матвiй – з 1820 р.), М. Муравйов, I. Долгорукий, Ф. Шаховський…

Генерал Вiтт («за сумiсництвом», голова внутрiшньої iмперської розвiдки в українських губернiях), вийшовши на структуру декабристських органiзацiй, писав iмператору, що його агенти «напали на слiд набагато важливiшої та серйознiшої справи» i просив iмператора про термiнову аудiєнцiю. Про важливiсть справи свiдчить той факт, що iмператор, через 10 днiв пiсля отримання листа Вiтта, виїхав на Пiвдень – у Таганрог (1 вересня 1825 р., а 19 жовтня вже до нього в Таганрог з доповiддю прибув Вiтт). Але раптова смерть iмператора зупинила рiшення у «декабристськiй справi».

Пiсля повстання на Сенатськiй площi 14 грудня 1825 р. в Українi, де була найсильнiша система таємних опозицiйних органiзацiй, декабристи пiдняли повстання 28 грудня 1825 р. Це «стихiйне» повстання почалося позапланово в селищi Трилiси Київської губернiї, в мiсцi розташування 5-ї мушкетерської роти Чернiгiвського полку. Безпосереднiм приводом до нього стала спроба командира полку заарештувати командира 2-го батальону пiдполковника С. I. Муравйова-Апостола. Повстання перетворилося на безцiльне блукання солдатiв, якi нiчого не розумiли, заснiженими просторами Київської губернiї. Керували ними офiцери, якi дуже розгубилися пiсля арештiв, що розпочалися. Незважаючи на те, що в Українi було багато масонiв i офiцерiв з масонським минулим, вони не поспiшали в ряди повстанцiв. 3 сiчня 1926 р. лiдер повстання Сергiй Муравйов-Апостол (виключений з ложi у 1818 р.) розпочав зворотнiй рух на Трилiси, плануючи дiйти до Житомира. Не доходячи до Трилiс, артилерiйським вогнем урядових вiйськ полк був зупинений, а потiм атакований гусарами. Тим i закiнчилося «непорозумiння».