Читать «Восьме коло пекла» онлайн - страница 8

— Самі не дасте ради? Відберуть його в тебе!

— Кажеш так, бо не знаєш Гарди. Я відбувала у нього практику. Чотири роки — чималий час! Це він зробив з мене фахівця. Після інституту я була ще дуже зелена й, щиро кажучи, навіть мислити не вміла…

— І як він має тобі допомогти?

— Хочу, щоб сказав, у чому моя помилка.

— Твоя помилка?! Не збагну.

— Ось мої висновки: або — правда, це малоймовірне — ми маємо справу з феноменом, що спричиниться до перегляду багатьох принципових поглядів, які стосуються фізіологічних основ пам’яті, або — найпевніше — я допустилася помилки. Але де? Не можу зрозуміти!

Кама підійшла аж до берега й задивилася в темну глибінь річки.

— Кажеш, феномен, — трохи помовчавши, озвався Мікша. — Ти маєш на увазі його галюцинації? А раніше таке траплялося?

— Галюцинації — явища вторинні. Наслідки досліджень наводять на думку, що… як би це сказати тобі… що він майже первісна людина. Як з боку фізіології, так і психіки.

— Первісна? Як це розуміти? Щоправда, його поведінка і зовнішність… Мені здавалося — то актор, який під впливом шоку…

— Ні, він не актор. Я певна цього. Ти бачив його шкіру, зуби, волосся? Показує, ніби він довгі роки жив поза цивілізованим світом, був позбавлений найелементарніших медичних і косметичних засобів. Але річ не тільки в його зовнішності. Знаєш, він зовсім не вміє користуватися гігієнічними пристосуваннями, його всього треба навчати. З купанням була неабияка морока. Він не хотів роздягатись. А брудний був — жах.

— А може, це просто психічно хворий, що довгий час, принаймні кілька років, переховувався у закритих для туризму ділянках заповідника? Може, уявляється йому, що він пустельник?

— І про це я думала. Але найретельніші дослідження не підтверджують цього. Я провела кілька тестів і зондувань. Річ у тім, що…

Кама не закінчила. Відчула легкий укол у лівий зап’ясток, де носила телефонний браслет. Звичним рухом піднесла до вуха руку.

“Нуль, нуль, нуль, слухаю”, — подумки назвала вона гасло зв’язку й одразу ж почула голос чергового автомата:

— Двадцять перший прокинувся. Він збуджений. Вийшов у коридор. Чекаю на дальші вказівки.

“Передавайте інформацію, куди він ітиме”, — “мовила” Кама.

— Доведеться повертатись, — сказала Мікші. — Телефонували з інституту. Наш гість вийшов на прогулянку. До побачення.

Кама подала йому руку й пішла, пришвидшуючи крок.

Мікша наздогнав її.

— Я піду з тобою.

— Краще не треба. Хочу, щоб гість знову заснув. Йому потрібен сон.

— Снотворне давала?

— Поки що ні. А зараз, даруй, повідомили, що він підіймається на другий поверх. Автомати дістали інструкцію стежити за ним, не втручаючись у його дії.

— А ти можеш зв’язатися з ним?

— Не хочу турбувати. Зайди до мене завтра ввечері. Або зателефонуй. Якщо тебе це цікавить.

— Вранці зателефоную.

— Ні, вранці я хочу провести додаткові тести. По обіді прилітає Гарда, і ми, очевидно, розмовлятимемо до вечора.

— Одначе ти справді певна, що бородань нічого не знає про мій метеорит?