Читать «Восьме коло пекла» онлайн - страница 7

— Можливо.

— І все одно мусить бути якийсь слід, — задумався метеоритолог. — Правда, з цим метеоритом ми мали клопіт від самого початку. З попередніх обчислень виходило, що його траєкторія перетнеться з поверхнею Землі в районі Північної Атлантики. Згодом надійшли нові дані, а за ними ще. Уявна точка падіння переміщувалася далі й далі на схід. Ми навіть сміялися з Томом, що метеорит замість збільшити — зменшив швидкість. Але це, напевне, була похибка в обчисленнях. А втім, роздумувати було ніколи. Останні відомості я одержав за дві хвилини до зіткнення метеорита із Землею. Найвірогідніше, що він упав у районі Карконош. Отже, в моєму секторі. Звичайно, годі було й думати про те, щоб дістатися туди раніш метеорита і зробити знімки. Тоді я з’єднався з обсерваторією на Снєжці, аби хоч на екрані спостерігати падіння. Однак виявилось, що густий туман робить оптичні спостереження неможливими. А розігнати хмари вже не було часу. Довелося обмежитись радарам та інфрачервоними променями.

— І поперечник метеорита теж визначали так?

— Авжеж. Але результати виявилися на диво скупими. Не вдалося спостерегти ніяких світлових чи термічних ефектів. На плівках немає й сліду інфрачервоного випромінювання. Трохи більше інформації дали радарні заміри. Швидкість метеорита зменшилась на останніх десятках кілометрів майже до нуля. Ще більше дивує те, що деякі дані вказують на поземне його зміщення. На жаль, точка падіння знаходилась за межами поля видимості станції на Снєжці, отож її вдалося локалізувати лише з точністю до трьох кілометрів. Та, мабуть, і це не точно. Звідси й увесь мій клопіт. Як на те — одразу після падіння метеорита схопилася та чортова буря й знищила будь-які сліди. Якби цей бородань бодай приблизно вказав, де впав метеорит…

— На жаль, мушу тебе засмутити: він нічого не знає про твій метеорит.

— Ти певна? Але ж він говорив про вогонь.

— Я зробила спеціальні фантовізійні випробування. Хоч я зовсім не полюбляю того методу, але цим разом хотіла мати певність. Ніякої реакції зв’язку. Так наче ця людина ніколи не бачила метеорита, навіть на знімкові.

— Отже, знову все спочатку… А я так сподівався на тебе…

Кама взяла його руку і міцно стисла її.

— Не знаю, де ти відкопав цього суб’єкта, але я вдячна, що ти привіз його до мене. Це справді незвичайний випадок галюцинаційного комплексу, — промовила вона підводячись.

— Я здибав його в лісі. У Карконошах. Адже казав тобі…

— Звичайно. Та річ, бачиш, у тім, що ми досі нічого не знаємо про нього. Персонкод він загубив. Може, лежить десь у горах. Для того щоб відшукати його позивні, треба знати, хто цей чоловік.

— Одне слово, зачароване коло!

— Сьогодні вранці аналізатор зняв персограму. Дані вже у Глобінфі. Завтра має надійти відповідь.

— Я бачу, що завдав вам клопоту.

— Не про те річ. Ідентифікація — питання скорше чисто формальне, і якби все зводилось лише до цього, можна було б твого бороданя передати найближчому управлінню Служби Лікування хвороб. Однак це такий цікавий випадок, що ми хочемо затримати незнайомця в інституті. Завтра з Варшави прилітає Гарда.