Читать «Великий день інків» онлайн - страница 149

Наступного дня відбулася обіцяна і величаво дарована “генієм” аудієнція. Умисне запросив усіх, окрім, звичайно, індіян. До юного Олеся вийшов з-за масивного стола повнотілий чоловік, старезний як світ — мабуть, мав літ за вісімдесят п’ять! — обняв його могутніми товстими руками і чмокнув у чоло. Очі в нього були маленькі і гострі. “Невже це очі генія?” — подумав Крутояр. На губах весь час плавала сумовита усмішка.

— Сідайте, сідайте, — припросив він гостей, вказуючи на скромні стільці в його досить скромному кабінеті. — Я завжди схиляв голову перед Росією. І навіть в роки страшної війни я вірив, що наші держави будуть колись у дружбі.

— Безперечно, будуть, — вихопився з юнацькою запальністю Самсонов. Розмова велася через перекладача, в ролі якого виступав все той же Бартель.

Потім заговорили про наслідки війни, як вона порушила сімейні узи і як це боляче відбилося на його, Ортеля, родині. Детально розповів про брата, про братового сина і, зрештою, закінчив розмову проханням, яке вже було відоме Крутоярові від Бартеля. Відкрив маленький сейф з електронним набором і добув звідти товстий конверт. Простягнув його професорові Крутояру.

— Оце моє велике прохання, гер професор, — сказав важким від астматичного тиску голосом. — Адреса на конверті. Мені важко говорити, я стара людина, аь втім, хочу наперед подякувати вам. — Його очі примружилися, стали холодними. — Може, дай бог, і ви згадаєте старого професора в’інших умовах. Тоді я зможу віддячити вам щедріше.

На цьому аудієнція закінчилася. Конверт у руках, усмішка Ортеля, як добрий талісман, на обличчі, і услід хрипке побажання:

— Повертайтеся в Росію і знайте: наступають великі часи!

Тепер можна було рушати в дорогу. Індіяни чекали на своїх друзів під кущем агави. Перед цим їм було винесено смачну їжу, і вони з насолодою споживали обід сеньйорів. Уже були ситі, вдоволені і дуже раді, що їхні блідолиці друзі повернулися живими й здоровими.