Читать «Великий день інків» онлайн - страница 147

— Прекрасно, — схвалив його відповідь німець. — Тоді я мушу вам сказати, що професор Ортель у війну втратив усіх своїх рідних, він щиро відданий ідеям націонал-соціалізму і дуже цінує таку відданість в інших.

— Я поважаю погляди кожної людини, якими б вони не були.

- І це мене цілком задовольняє, - зітхнув багатозначно і водночас з неприхованою іронічністю в погляді німець. — Давайте трохи пройдемося по алейці.

Вони рушили вузенькою алейкою, що вела на пагорб, а звідти повертала до примхливого, візерунчастого місточка через озерце. Німець шукав слів, вони давалися йому важко, і він щоразу аж зупинявся, аж ніби вгризався очима в землю. Врешті повів мову далі. Став оповідати історію життя професора Ортеля, який це був завжди чесний, порядний вчений, скількох учених він виховав у себе на батьківщині, як він поступово перед самою війною наближався до відкриття секрету атомної бомби. Лишалося ще кілька місяців, і все було б обгрунтоване. Але англо-сакси розбомбили німецький завод важкої води і всі лабораторні пристрої на острові Пюнемюнде й на цьому поставили крапку. Та професор Ортель веде свої розробки далі, і скоро світ почує про них. (Німець розвів руками, і в його жесті відчулася прикрість: мовляв, біда, але що поробиш?..) Та головне не це. Зовсім не це!

— А що ж головне? — не втримався Крутояр.

— У Ортеля був гаряче любимий брат, — заговорив німець і при цьому підвищив голос до патетичного звучання: — На жаль, в самому кінці війни брат потрапив у російський полон. Себто до вас. За відомостями, які ми одержали, він довго жив на Уралі, повертатися на батьківщину не захотів і зрештою став радянським громадянином. Після його смерті в нього лишився син, який теж виявив бажання жити в Радянському Союзі і працювати на комунізм. Єдиний нащадок роду Ортелів працює на комуністів! Ви уявляєте, якого болю це завдає моєму шефові?

— Уявляю, — зовсім щиро сказав Крутояр. — І чим я можу допомогти вашому шефові?

— Дуже просто можете. — В голосі німця зазвучала урочиста піднесенність, так говорять люди, які твердо знають, що кожне їхнє слово має бути кимось почуте й оцінене. Видно, за їхньою розмовою стежили всі підслуховуючі апарати німецького поселення. — Як саме допомогти моєму улюбленому шефові? А ось як. Він передасть через вас важливий документ. Дуже важливий як для роду Ортелів і абсолютно незначний для людства. Це — тестамент, духівниця чи, як у вас кажуть, — право на спадкоємство.

— А що саме хоче передати в спадок своєму гаряче любимому небожу вельми шановний професор Ортель?

— Дуже багато… Дуже!.. — Німець опустив голову і в кутиках його рота майнув глузливий усміх. — Не більше й не менше, як панування над світом.

“Здається, вони всі тут з’їхали з глузду”, - подумав Крутояр. Одначе правила гри змушували його приймати все серйозно.

— Мені це не зовсім ясно, але я готовий передати такий документ за адресою. Якщо ви, звісно, повідомите мені її.

— Адресу ви одержите завтра від самого професора Ортеля. Я радий, що ви виявили розуміння складної ситуації і погодилися на цей крок, а не стали на позицію твердолобого комуністичного догматизму. Як тільки ви поговорите з професором, вам негайно буде дано дозвіл на продовження подорожі.