Читать «Великий день інків» онлайн - страница 104

— Спасибі Тумаяуа, все гаразд. Звідки ти біжиш?

— Пабло сказав, що ви пішли шукати мерію. Ходімте зі мною, сеньйоре професор. — В очах юнака затамований біль. — Ходімте! Сеньйорі Ернестіні зовсім погано.

— А чим ми їй допоможемо, Тумаяуа? — розводить руками Бунч.

Індіянин хмуриться, але в його очах ще жевріють іскорки надії. Він не хоче вірити, що все втрачено. Він просить зайти в дім. Бідна сеньйора так страждає!..

Відмовити йому важко, та й узагалі, нащо відмовляти цьому добросердому юнакові, з яким, можливо, не раз ще доведеться мати справу в дикій сельві.

Зрідка озираючись, Тумаяуа крокує поперед своїх друзів. Здається, він не зовсім повірив у те, що сеньйор Крутояр і сеньйор Бунч погодилися піти з ним.

Поминувши кілька хижок, Тумаяуа спиняється. Мускулисті ноги легко виносять його на хиткий дерев’яний ґанок. Він просить сеньйорів трошки зачекати й зникає за полотняною запоною, яка править тут за двері.

Через хвилину на порозі з’являється огрядна стара мулатка. Тумаяуа показує на Крутояра і його супутників.

— Це добрі люди, Мерфі. Хай вони зайдуть у дім.

Мулатка гордовито сходить по східцях, демонстративно витирає об поділ строкатої спідниці товсті натруджені руки й по черзі вітається з гостями.

— Серед вас немає священика? — Вона перебігає поглядом по обличчях мандрівників і тихо додає: — Наш тепер з’їхав з глузду, і ми більше не турбуємо його.

Дізнавшись, що серед гостей немає священнослужителя, Мерфі зітхає. А може, є лікар? Вона добре заплатить.

Бунч схиляє голову. Він готовий допомогти сеньйорі.

Жінка ніяково здвигає плечима. Їй дивно. Ніколи ще вона такого не чула, щоб її називали сеньйорою. Її, мулатку! Навіть добросердечний доктор Коельо звав її просто Мерфі.

Бунч заходить до хижі першим. За ним Крутояр. Олесь тиснеться за батьком і Самсоновим.

Мерфі проводить гостей через вузенький передпокій, відхиляє завісу, й гості входять до невеличкої кімнати. Тісно, напівтемно. Ноги ковзають по гладеньких бамбукових жердинах, якими викладено підлогу. На двох гаках висить гамак. У гамаку розпластане нерухоме тіло.

Бунч перший підбіг до пораненої.

— Здається, все!.. — Він схопив руку сеньйори й одразу ж, навіть не мацавши пульса, опустив її. — Ми нічим не зможемо допомогти. Екзітус!

Його збентеження підказало Мерфі, що сталося непоправне лихо. Мулатка, як підтята, впала на бамбукову підлогу й заридала. Крутояр хотів підвести її, але Бунч махнув рукою:

— Ми тут нічим не зарадимо. — І, сказавши це, перший зняв з голови капелюха.

Тумаяуа тупо дивився на гамак. Змертвілими губами повторював незрозуміле страшне чужинське слово “екзітус”. До нього підійшов професор і тихо, ніби вибачаючись, сказав:

— Мій дорогий друже Тумаяуа… екзітус — це кінець, смерть, і тут ми безсилі. — Він обернувся до своїх товаришів: — Ходімте звідси. Мертві не потребують допомоги.

Самсонов поклав Олесеві на плече руку і повів його до запнутого ряденцем отвору. За ним рушив Бунч. І тільки Тумаяуа, ніби не вірячи в те, що сталося, стояв закам’янілий і, здавалося, щось наслухав.

— Тумаяуа, — звернувся Крутояр до юнака, — не впадай у відчай. Будь мужнім воїном.