Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 32
Веніамін Юхимович Росін
Розділ десятий
ЧАРІВНІ ПАЛИЧКИ
Кудряш переступив високий поріг і опинився в капітанській каюті. Напівпрозора слюда у вікнах ледве пропускала знадвору світло. Хлопчик поклав на підлогу рюкзак і обдивився. Очі поступово звикали до напівмороку, що панував у каюті.
— Зараз викрешу вогонь і засвічу світильник, — промовив капітан і почав нишпорити в кишенях камзола. — Кляте кресало мов крізь землю провалилось… У вас, герцог, часом нема кресала?
— Ні, нема, є сірники.
— Що, що? — не зрозумів капітан.
— Сірники, кажу, є,— сказав Кудряш. — Прості і термітні. Вам які потрібні?
— Тер… Тер… Даруйте, а що це таке?
— Ну, звичайні сірники, — здивувався Федя, — ті, що ними… — він спинив себе на півслові: «Як же це я забув? Я ж у шістнадцятому столітті, а першу сірникову фабрику побудували тільки на початку дев'ятнадцятого…»
Федя розстебнув кишеню рюкзака, де завжди тримав сірники, і витяг коробку.
Він тернув сірником і підніс його до воскової свічки, що стриміла у вигадливому срібному підсвічнику.
Від жовтуватого язичка полум'я на сірнику капітан відсахнувся.
— Свят, свят… — пробурмотів він. — Що за диявольський вогонь?
Феді немало довелося докласти зусиль, щоб пояснити, що сірники аж ніяк не стосуються диявола.
Ледве стримуючи сміх, хлопчик спостерігав, як Дієго нерішуче підійшов до столу і злякано дивився на полум'я свічки, запаленої в такий незвичайний для нього спосіб.
Нарешті капітан осмілів.
— Ха-ха-ха, — зареготав він, — тут справді нічого страшного нема! — Дієго махнув рукою, і полум'я, затремтівши, погасло.
— Іржавий якір тобі в бік! — почулося з темряви. — Гей, шельма, давай вина!
Федя здригнувся: хто це? Капітан засміявся.
— Це мій Лоренсо, папуга! У нас гість, — промовив він лагідно, — його високість. Будь люб'язний, Лоренсо, поводься як слід!
«Дивіться, — подумав Кудряш, — капітан ще може бути лагідним».
Федя знову тернув сірника. Тремтливе світло свічки вихопило з темряви клітку, що стояла в кутку, і в ній зеленогрудого папугу з яскраво-червоними крильми і синім хвостом. Папуга блимнув чорними великими очима, навколо яких, мов оправа в окулярах, виднілися чорні кола.
— Ви йому сподобались, ваша високість, — промовив капітан. — Правда, Лоренсо?
Папуга вдоволено затуркотів. Федя мимоволі посміхнувся. Тим часом Дієго проревів над самим вухом Кудряша:
— Ніанг! Де ти, негіднику?
З глибини каюти несміло вийшов хлопчик-негр, років дванадцяти, з коротким кучерявим чубом. Він був зовсім голий, тільки на бедрах мав червону пов'язку. Хлопчик був страшенно худий, аж світились ребра.
— Я тут, доне Дієго.
Чорні, не по-дитячому журливі очі хлопчика вразили Федю.
— Ти чим поїш Лоренсо? — гаркнув капітан. — Що там за вода?
Хлопчик-негр стрімголов вискочив з каюти.
— Скільки разів я казав: «Змінюй воду в папуги», — бурмотів капітан, — а він усе забуває.
Федя знизав плечима:
— Так вода ж чиста.
— Ще чого не було, щоб у мого Лоренсо була брудна вода! Та я б цього чорношкірого викинув за борт! Тільки ж зважте, герцог, треба тримати їх у покорі. Я знаю, що вода чиста, та не стану ж я вибачатися перед чорношкірим рабом!