Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 33

— Але ж ви неправі.

— Тобто? — капітан не сподівався на таку репліку. — Як це я неправий? Чи ви вважаєте, що я мушу вибачитись перед ним?

— Коли я відчуваю себе винним, — зауважив Федя, — я готовий на таке.

— Даруйте, даруйте… Я не знаю, які у вас порядки, але щоб вибачатись перед чорним… Ні, цього не буде! — Капітан замовк і перевів розмову на інше — До речі, я хотів би мати ваші чарівні палички. Звісно, не подумайте, що я нахаба… Як вони звуться? Сір-ни-ки… Так, здається?

— Ага.

Федю вразило все, що стосувалось Ніанга. Він не знав, як йому поводитись далі. Капітан вважає, що вони з Федею аристократи, отже, їм мусять підкорятись усі, хто нижчий за походженням і становищем… Але ж Федя піонер, хіба може він мовчати, коли бачить кричущу несправедливість?

Капітан, очевидно, по-своєму зрозумів мовчання Кудряша.

— Ви не думайте, — промовив він, — що я хочу це здобути задарма. Бога ради! Ось подивіться на килим, де висить зброя.

На візерунчастому персидському килимі було, наче на стенді краєзнавчого музею, повно всякої зброї — мечі, шпаги, клинки, списи, алебарди, Кинджали. У Феді розбіглись очі: в одних леза прямі, в інших зазубрені, у третіх — спіральні…

— Це моя колекція, — з почуттям гордості сказав Дієго, — чого доброго, такої не знайдете і у всій Іспанії. Я збираю її вже багато років. І хоч би де доводилось бувати, а все поповнюю оце зібрання. Бачите — малайський кріс? Я захопив його в бою з португальцями. А цей спис купив у Барселоні… А ось ця штуковина, — він зняв ніж із шкіряними прикрасами на піхвах і рукоятці,— потрапила до мене на березі Гвінейської затоки. Еге ж… Тут, коли розповідати, ціла історія… Одне слово, здобув я його в бою з вождем негритянського племені,—Дієго всміхнувся. — Отож, хочу запропонувати вам обмін. Ви дасте мені чарівні палички, а самі — що виберете.

Феді припав до вподоби кинджал, лезо якого прикрашав різьблений візерунок, а ручка із слонової кістки була інкрустована золотими платівками.

— Будь ласка, — махнув рукою капітан, — в нього лезо із дамаської сталі! Коли хочете, беріть.

Феді не вірилось: невже за звичайну коробку сірників він може виміняти таку коштовну річ!

Тим часом кожна із сторін залишилась задоволеною: Федя — кинджалом із дамаської сталі, капітан— коробкою сірників.

Скрипнули двері, і на порозі з'явився Ніанг.

— Де тебе носило? — гнівно крикнув капітан.

— Я… я шукав Габріеля, доне Дієго…

— Гаразд, зміниш воду в Лоренсо і поклич до мене пілота.

«Пілота? — здивувався Федя. — А це ще що таке? Які пілоти могли бути в шістнадцятому столітті? Адже перший літак побудував Олександр Федорович Можайський у 1884 році… Звісно, то був не ТУ-104 і не АН-10, та все ж літальний апарат, важчий за повітря. І полетів на ньому друг, помічник Можайського механік Голубєв… А може, капітан говорить про пілота повітряної кулі? Теж не те…»

Кудряш спитав про це в Дієго.

— Гм… Пілот… Ну що він робить? Ясна річ, кожного дня, якщо дозволяє погода, визначає місцеположення каравели в океані… Веде астрономічні спостереження за сонцем і зірками… По портуланах прокладає курс. До речі, пілот у мене, скажу вам, на славу. Тільки про це ви нікому не говоріть. Що погано: дуже вже багато книжок він читає: чого доброго, хоче бути розумнішим за інших… Тут я пильную за ним. Та й за всіма теж — їм тільки дай волю — голову швидко скрутять. Ви ж бачили сьогодні, як цей негідник Педро замахнувся ятаганом… Хе-хе, тільки в мене нічого не вийде, — він потряс жилавим кулаком.