Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 30

Педро упав навколішки. Схлипуючи і розвозячи сльози по брудному обличчю, він заголосив:

— Я не винен, клянуся святою Мадонною! Це все він, клятий хлопчисько! Змилуйся, доне Дієго! Лихий мене підвів!

Та капітана не розчулили сльози Педро. Він сказав так само, за звичкою, крізь зуби:

— Яку ж кару ми придумаємо йому?

— Повісити! В петлю його! — гримнули грубі голоси.

— Ядро на шию і за борт, — запропонував Доменіко.

Несподівано наперед ступив товстун Луїс. Єхидно посміхаючись маленькими очицями, він сказав поквапливо, ніби боячися, що його переб'ють:

— Ваша милість, Восьминіг підняв руку не лише на вас, але й на його високість герцога… За таке годиться залити горлянку розтопленим свинцем…

Капітан усміхнувся і похвалив:

— Молодчина, Тюлень, непогано придумав! На його пащеку й закуска.

— Свинцю йому! — загукали довкола.

Кілька чоловік схопили Педро і, штурхаючи під боки, потягли до грот-щогли. Скоро він уже не міг поворухнутися, зв'язаний мотузками.

— Гей, кухаря сюди! Де він? — загорлав боцман. — Ану, Габріелю, давай свою жаровню!

Худорлявий, нестарий ще чоловік у фіолетових панталонах і з мідним хрестом на шиї тут же з'явився перед Доменіко. Він був неголений, підборіддя вкривала густа чорна щетина.

— Я готовий, — озвався кухар.

— І я теж! — крикнув конопатник, вилазячи з трюму. — Ось він, свинець! — урочисто проголосив він, показуючи чималий сірий брусок. — Зараз порубаю.

Він став відрубувати від зливка дрібні шматочки. Доменіко кинув їх на жаровню. Скоро там уже потекли краплі свинцю, зливаючись у маленьке сіре озерце.

Прив'язаний до щогли Педро то проклинав усіх, то плакав і благав про помилування.

Федя дивився на все це і не міг збагнути, як це людину, хай би що вона вчинила, піддають такому тяжкому і жорстокому покаранню. Це ж уявити тільки: ллють у рот розтоплений свинець!.. Може, попросити капітана, щоб заборонив це дике, варварське покарання?

Хлопчик уже ступив було до Дієго, але тут, розштовхуючи матросів, наперед вийшов старий згорблений чоловік у чорному довгому плащі з відлогою, чорному камзолі, чорних панчохах і черевиках. На голові в нього був чорний крислатий капелюх. У такій одежі невисокий старигань здавався вищим і тоншим, ніж насправді.

Чимось неприємним віяло від його тонкого обличчя, довгого гачкуватого носа, зморшкуватої шиї.

«Мов той гриф», — чомусь подумав Федя.

Обличчя старого було до неприродного бліде, очі блищали якимсь лихоманковим блиском. Вражало, що він не мав брів, а рідка сива борідка була ніби приліплена до підборіддя.

Старий тримав у руках згорток пергаменту.

— Я виконав вашу волю, доне Дієго, — мовив він ламаною іспанською мовою. — Ось ваш гороскоп.

— І що там, Гуго? — поцікавився капітан.

— Дванадцять знаків зодіака — Овен, Теля, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козерог, Водолій і Риби, — перелічив старигань, — і ще двадцять два знаки каббали, ключ і ворота, чотири стихії, три начала, сім сфер наказують вашій милості сьогодні, в день п'ятниці, вибачити кожному його образи.