Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 31

— Як це вибачити? — сторопів капітан. — А якщо на мене було здійнято руку?

— Тоді теж, — спокійно і твердо повторив старий.

— Стривай, стривай, Гуго, а що ж мені робити з цим клятвовідступником? — він показав на Педро.

— Пробачити і йому. Так наказують зорі. Коли порушиш їхній наказ, можеш наразити-і я на велику біду, — старий непомітно для себе перейшов на «ти». — Ось тут, поглянь… — Пін розгорнув пергамент, тицьнув вузлуватим пальцем. — Несприятливий астральний знак — знак Пса!

Дієго за мить зблід. Тремтячими пальцями він схопив пергамент.

Іржавий якір мені в бік! — стривожено вигукнув капітан. — Добре, Гуго, що ти вчасно попередив мене, я міг згубити себе, — Дієго повернувся до матросів. — Розв'яжіть Педро! Закуйте його в кайдани.

— Стривай, — підняв руку Гуго, — ти мусиш простити йому зовсім.

— Як? — розгубився капітан. — Але ж він здійняв на мене руку!

— Так наказують зорі. Я попередив тебе, а ти можеш чинити, як забажаєш.

Дієго помовчав, почухав чорну борідку і раптом зовсім несподівано спитав у Феді:

— А ви, ваша високість, як гадаєте? Подумати тільки, що міг відповісти Федя?

Сказати, що гороскоп — це цілковита дурниця, дурисвітство, обман? Хлопчик змовчав.

— Втім, тут і дитині ясно, — озвався капітан і підійшов до Педро. — Тобі, Восьминоже, до дідька пощастило. Коли б не астральний знак, ковтнув би ти свинцю. Що ж, звільняю тебе, а ятаган беру з собою.

— Трясця б узяла цього чорнокнижника… — буркнув під ніс Габріель і, схопивши відро з водою, залив на жаровні вогонь.

Матроси, мабуть, розчаровані тим, як обернулась справа, ліниво розбрелись по каравелі. Непомітно підкралися сутінки. Заморгали перші зірочки.

— Ваша високість, — мовив до Феді Дієго, — можете бути певні, що на моєму кораблі матимете всі зручності. Мої батьки — маєтні гранди, це тільки я волею долі змушений перебувати серед цієї мужви, — він гидливо кивнув у бік матросів. — Авжеж, — задумливо продовжував капітан, — колись усе було по-іншому… Я жив у розкошах, що хотів, те й робив. Були в мене найкращі арабські скакуни, карети з позолотою, оздоблені найліпшими майстрами. Всередині оксамит, атлас, заморські шовки… Навіть коні підковані золотими підковами.

— Невже із золота? — не стримався Федя.

— Правду кажу, ваша високість, із щирого золота, — гордовито сказав Дієго. — А одяг… Я міг переодягатися сто разів на день… Які в мене були камзоли, панталони, капелюхи, черевики!.. Самих камзолів, хоч вірте, хоч ні, було з півтораста. І з них третина—розшиті діамантами і перлами. Е-ех, — він зітхнув, мабуть, жалкуючи за тим, що відійшло. — Дитинство моє і юні роки минули при королівському дворі. Я там добре вивчив придворний етикет, бо ж був у свиті самого інфанта.

Капітан відчинив дубові різьблені двері.

— Прошу до моєї каюти. Наскільки це можливо на каравелі, я вмеблював її так, щоб не сором було прийняти і його величність самого короля… Моя каюта до ваших послуг, — він скинув капелюха і ґречно вклонився.