Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 28

Матроси мовчали. Капітан обвів їх строгим поглядом.

— Хай Педро — дурень, — промовив він. — Але ж жоден з вас не змикитив, що за поважна особа потрапила до нас на каравелу. Дармоїди, живете в шістнадцятому столітті від Різдва Христового, а голови макухою набиті! Скільки ж вас можна вчити!

Матроси винувато поопускали голови.

«Значить, правда, — все ще не вірячи своїм вухам, думав Федя, — я не помилився. Машина часу перенесла мене в шістнадцяте століття. Ну ось, і попав ти, Федю, в епоху, про яку стільки читав і думав, в епоху великих географічних відкриттів… Щоправда, зустріли тебе тут, можна сказати, не зовсім привітно, та це ж просто непорозуміння… Мине небагато часу, і на каравелі переконаються, що я теж моряк… Кудряш заплющив очі.— А може, все це сон? — подумав він. — Може, я захворів і тільки марю каравелою, доном Дієго, Педро, матросами?» — Федя прикусив язика і мало не скрикнув від болю. Ні, ні! Сумнівів не було, він таки справді на середньовічній каравелі, і все, що відбувається навколо, — зовсім не галюцинація…

— Скиньте з нього петлю! Розв'яжіть Його! — наказав Дієго.

Першим кинувся до Феді Альфонсо, за ним ще кілька матросів. Заважаючи один одному, вони мало не задушили хлопчика, поки зняли з нього вірьовку.

— Ваша високість, — Дієго зірвав з голови капелюха і, махнувши ним, відступив крок та схилився перед Федею в поклоні,— я внсловлюю своє щире вибачення за неповагу до вашої особи. На борту каравели ви можете розраховувати на нашу гостинність. Сподіваюсь, плавання принесе вам задоволення, я зроблю все належне, щоб відвезти вас цілим і здоровим, куди ви тільки забажаєте. Гадаю, ваш найясніший батенько не обійде нас своїми щедротами і винагородить весь екіпаж…

Він знову схилився в поклоні.

Що залишалось робити Феді? Він тільки кивнув головою.

— Усі чули? — примруживши очі, глянув на присутніх капітан. — Ми матимемо силу грошей. А гроші всюди відчиняють двері. Маючи їх, ви ходитимете, як справжні гранди, іржавий якір вам у бік, у парчі й оксамитах, їстимете із срібних блюд, питимете найкращі вина…

У матросів мало не котилася слина від цих капітанових слів. Заманлива картина майбутнього очевидячки сподобалася їм.

Федя дивився на напіврозкриті роти, пожадливі усмішки, затуманені жадобою очі моряків, і йому стало моторошно. Заради грошей ці люди готові на все. Вони не знають, що таке справжні людські почуття, тут панує закон вовчої зграї: свої права утверджує той, хто сильніший. Від слабкого, переможеного, відвертаються всі, навіть друзі… Он Педро, усе ще зомлілий, лежить на палубі, а Альфонсо, якого він називав своїм другом, навіть пальцем не поворухнув, щоб допомогти йому. Ще б пак! Тепер Альфонсо всіляко намагається догодити Кудряшеві, дарма що кілька хвилин сам хотів підвісити його до реї. Альфонсо всміхається, морщачи свій плескатий ніс, простягає Феді баклагу:

— Ваша високість, — хрипко говорить він, — ковток доброго кастільського вина ще ніколи нікому не зашкодив…