Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 118

Луїс, збивши з ніг Альфонсо, шмигнув у трюм. За ним кинувся Педро. Альфонсо, рачкуючи, заліз за баркас. Габріель, немов мавпа, подерся по вантах на щоглу. А Гуго, ноги якого задерев'яніли від жаху, так і закляк на барилі, наче приріс до нього.

Зненацька бахнув постріл, за ним другий. Над вухом Кудряша просвистіли кулі. Хлопчик упав на палубу і загасив ліхтарик.

— Що ви робите? Не стріляйте? Це не дракон! Це в герцога такий холодний вогонь! — закричав Адальберто»

Дієго сердито накинувся на Федю:

— Ще трохи, і я застрелив би вас! Навіщо вам спало на думку лякати нас? Ваш недоречний жарт міг сумно скінчитися. — не приховуючи обурення, мовив капітан, опускаючи вниз пістолі, з яких ще курився димок.

— Я не збирався нікого лякати, а тим паче жартувати, — заперечив Федя. — Це звичайний ліхтарик, щоб освітлювати дорогу, і він зовсім не страшний.

На доказ своїх слів він увімкнув ліхтарик і став приставляти собі до обличчя, до рук, дав потримати Ніангові.

Тепер і Дієго посмілішав. Він узяв у Ніанга ліхтарик.

Посмілішали і матроси. З неприхованою цікавістю вони наблизились до Феді.

— Герцог, чому ви не показали мені холодний вогонь? Це ж у сто разів краще за чарівні палички! — і раптом капітан злякано крикнув: — Подивіться: холодний вогонь погас!

Та виявилось, що нічого страшного не сталося. Просто Дієго випадково зсунув важілець.

— Нічого подібного в своєму житті я не зустрічав, герцог! — з заздрістю вигукнув Дієго. — Якщо ваша ласка, хай цей холодний вогонь буде викупом за вас. І, клянусь честю, більше ніяких претензій до вашого найяснішого батька я не пред'явлю! Ви згодні?

Кудряшеві нічого не залишалось, як дати згоду. Відмовся він, Дієго все одно забрав би ліхтарик.

Ніколи ще Федя не бачив капітана у такому захваті. Сміючись від щастя, він скеровував яскравий промінь то на одного, то на іншого матроса. Ті жмурилися, злякано затуляли обличчя руками. Коли ж Федя показав, що в ліхтарику є зелений і червоний світлофільтри, які міняли колір проміння, захопленню капітана не було меж.

— Герцог, я теж хочу зробити вам подарунок! — і він удруге подарував Феді Ніанга.

Дієго підійшов до алхіміка.

— Так як же все це розуміти, милий сеньйоре? — глузливо і з погрозою спитав він. — Ніякий дракон на вас не нападав. Просто йолоп Альфонсо спросоння злякався холодного вогню… Але якщо дракона не було, як же, шановний, вийшло, що він проник у твою каюту? Га? — і, не чекаючи відповіді, гнівно скінчив — Ти дуриш мене! Ти одержав золото, сховав його, а тепер киваєш на дракона! Кажи негайно, куди подів зливок?

Дієго звіз курок і направив пістоля на Гуго.

— Я не знаю, що бачив Альфонсо, — спокійно відповів алхімік. — але на мене напав дракон. В цьому неважко переконатись. Огляньте мою каюту, і ви побачите, що я правий.

—І огляну! Зараз же піду туди! — Дієго рішуче попрямував до каюти Гуго. Слідом за ним — Адальберто і матроси.