Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 117

— Хто тебе так розмалював?! — ахнув боцман.

Федя з неприхованою цікавістю спостерігав, що буде далі, яку чергову підлоту вчинить Гуго.

Кілька секунд алхімік мовчав. Він сидів похнюплений із заплющеними очима і тільки зрідка стогнав. Випивши ще води, немовби з останніх сил, уривчасто став розповідати:

— Вночі… я не спав… ох, як болить… — потер він правий бік. — Нарешті скінчив роботу… Перший зливок… золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, во-ди-и… Голова закрутилась…

— Що ж трапилось? Кажи швидше! — почулося з різних боків.

— Що ви причепились до людини? — почувся співчутливий голос Педро. — Хіба не бачите, в якому він стані?

Тихіше, не галасуйте мов навіжені! — прикрикнув Дієго. — Говори далі, Гуго.

Тільки-но я зібрався… до вас із зливком… і тут… ох-ох-ох…

— Де зливок, де? — подався наперед Дієго. Кажи мерщій, не муч!

Гуго знову опустив голову, став валитися на бік.

— йому погано! Він знепритомнів! — підтримуючи алхіміка, вигукнув Педро.

Капітан повернувся до боцмана. — Хуане, дай йому мадери, хай оклики.

Боцман розвів кинджалом зуби Гуго і влив йому в рот вина. Алхімік повільно розплющив очі.

— Де я? — прошелестів він.

— Ти тут, на каравелі,— нетерпляче промовив Дієго, — і говорив про золото…

— Ага, згадав… Я добув філософський камінь… потім золото… Загорнув зливок у замшу… і тільки-но взявся за ручку дверей… як у вікні з'явилась голова величезного дракона… Ох… потім простяглась лапа… в лусці, з кігтями… Дракон схопив мене… кинув на підлогу… поволік до вікна… хотів проковтнути, а я… я вирвався і прибіг сюди… Ой-ой-ой, що там у каюті… не знаю…

«Ну й негідник! — покрутив головою Федя. — Отаке придумати! Звалить все на дракона, тільки б виграти час…»

— Чули? — переможно вигукнув Альфонсо. — А ви мені не вірили!

Обличчя капітана набуло стурбованого вигляду.

— Тепер бачу, що ти, Альфонсо, не брехав.

Він звелів озброїти матросів, зарядити гармати і приготуватись відбити напад дракона.

— Де ж зливок? — спитав Дієго в алхіміка. — Де?

— Не знаю… він зостався там… — через силу махнув Гуго рукою в бік носової надбудови, — у моїй каюті… якщо… Якщо тільки дракон його не забрав…

— Доменіко, і ти, Габріелю, — наказав капітан, — біжіть у каюту Гуго, заберіть мій зливок!

Та обидва матроси не рушили з місця. Обличчя в них перекосились від страху.

Дієго грубо вилаявся і, стукнувши палицею, повторив наказ. Проте й це не подіяло. Моряки не наважувались зайти до каюти алхіміка.

— Боягузи кляті! — вигукнув капітан і наказав принести ще два пістолі.— Підемо з тобою, Хуане! Спустись у трюм і візьми пару списів.

—І мені прихопи списа, — сказав пілот, — я теж піду з вами.

Федя підійшов до Адальберто і стиха промовив:

— Я б хотів з вами поговорити. Є важливі новини.

Вони попрямували до бізань-щогли.

— Прокляття! — вилаявся Адальберто, спіткнувшись об канат. — Темрява така, що нічого не видно.

Федя ввімкнув ліхтарик. І тут знову почувся істеричний крик:

— Дракон! Дракон!

— Де? Де? — переполошились матроси. — Де дракон?!

— Бережіться! Він позад вас!

Федя впізнав голос Альфонсо і став водити ліхтариком по каравелі, розшукуючи таємниче страховисько, яке так налякало команду. «Може, й справді дракон напав на корабель? — розгублено подумав Кудряш. — Тільки ж драконів нема в природі…»