Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 110

— Шкода, що ви впустили ступку, — покрутив головою пілот. — Як же ми тепер доведемо, що Гуго ошуканець, та ще й, крім того, разом з Педро готує змову? Власне, ніяких доказів у нас нема. Дона Дієго я добре знаю. Ще вчора він, можливо, й повірив би нам, але сьогодні, після золотої платівки, навряд…

— Що ж робити? — нахмурив брови Федя. Нелюдський крик Гуго пронісся по каравелі.

— Вкрали! Вкрали ступку! І філософський камінь украли!

Всі мимоволі перезирнулись. Першим заговорив Кудряш.

— Повірте, сеньйоре Адальберто, каменя я не чіпав. Узяв лише ступку. Гуго заявляє, що вкрали камінь, щоб відтягти час. Виходить… — Федя з досадою поморщився, — виходить, я ще й допоміг йому…

— Не вішайте носа, герцог, — підбадьорив Адальберто. — Якось обійдеться. А зараз ходімте. Залишатись тут не можна, ще впаде підозра на нас. Зробимо вигляд, що нічого не знаємо.

…Дієго уважно слухав Гуго і, коли той скінчив, запитав:

— Ти уважно оглянув каюту?

— Обнишпорив усюди! Нема ні ступки, ні філософського каменя.

— Ходімо до тебе, ще раз подивимось.

На палубі зібралася вся команда. Всі мовчки ждали наслідків. Нарешті з'явились Дієго й Гуго.

Капітан обвів присутніх важким поглядом. Він був блідіший, ніж звичайно.

— Серед вас є негідник, — мовив Дієго. — Щойно в його: каюті,— він показав палицею на Гуго, — вкрали ступку і філософський камінь… Даю на роздуми три хвилини. Я до тебе звертаюсь, негіднику! Якщо ти повернеш ступку і камінь, обіцяю зберегти тобі життя. Клянусь у цьому святими євангеліями! Якщо ж я сам знайду… а я знайду! — він різко стукнув палицею, — то такі тортури придумаю тобі, що ти благатимеш про смерть!

Запанувала напружена тиша. Тільки чути було, як важко дихають матроси.

Федя почував себе кепсько. Він намагався не дивитись на капітана, боячись, що очі зрадять його. На душі було тривожно. Здавалось, ще секунда-друта, і Дієго здогадається про все.

— Час минув! — стукнув палицею капітан. — Попереджаю востаннє, рахую до трьох. Раз… два… три!.. Хуан, Доменіко і ти, Адальберто, обшукайте всю каравелу від трюму до клотика і від кормового ліхтаря до акросто-ля! Всім залишатись на місцях! Хто зрушить з місця, — він вихопив з-за пояса пістоль, — дістане кулю в лоба!

Наперед ступив Гуго.

— Сеньйоре Дієго, пробачте мені, але вислухайте всю правду. Ви потураєте синові сатани… — всі, мов по команді, подивились на Федю. Було ясно, кого має на увазі астролог. — І ось вам наслідки. Він викликав бурю, яка ледве не потопила нас! А тепер знищив своїми сатанинськими заклинаннями мій філософський камінь і ступку.

Кульгаючи, Дієго підійшов до Феді.

— Що ви на це скажете?

Вже не було звичного у звертанні до Кудряша «ваша високість» або «герцог». І, очевидно, не випадково. Федя ясно відчув, яка велика небезпека нависла над ним. Страх охопив його, скував думки. Він розумів, що треба щось говорити, обов'язково говорити, але не знаходив потрібних слів. Невідомо, як би все обернулось, коли б не Адальберто.

— Сеньйоре Дієго, — озвався він, — ви мене знаєте не перший рік. Не раз ми з вами дивилися смерті в лице, бували у всяких бувальцях. І ви могли переконатися, що я ні разу не підводив вас…