Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 108

Певно, схаменувся й Гуго, збагнувши, що передав куті меду. Він мовчав.

— Думаю, вам доводилось швидко мчати в кареті?

— Припустимо… — видушив із себе алхімік.

— Тоді,— мовив Адальберто, — ви не могли не помітити, що виникає ілюзія, ніби карета стоїть на місці, а назустріч їй мчать будинки, дерева, кущі…

— Хай так, — озвався Гуго, — що ж далі?

— Ви цілком праві, сеньйоре Адальберто, — підхопив Луїс. — Мені таке і в голову не спливло, а в каретах же я їздив не раз.

— Так оце і є найпростіший доказ того, що Сонце стоїть на місці, а Земля рухається довкола нього.

— Гм… — в задумі почухав потилицю Луїс. — Диви, що виходить: Земля, мов та карета, мчить навколо Сонця… Ох уже ці вчені, додумаються ж до такого!

«Молодець Адальберто, — похвалив Федя. — Здорово пояснив, посадив Гуго в калюжу, — і тут же промайнуло: — Адальберто і Гуго не спільники. Отже, пілотові можна все розповісти… Чи, може, вони затіяли суперечку спеціально заради мене?… Ну, це вже я занадто!..»

Та Гуго не збирався здаватись.

— До чого тут карета? — крутнув він головою. — До чого Сонце й Земля? Ви все переплутали, голубе! Може, ви ще станете заперечувати, що й метали, кожен із семи металів, не відповідають своїй планеті? Цар металів — золото — Сонцю, залізо — Марсові, олово — Юпітеру, срібло — Місяцю, мідь — Венері, свинець — Сатурнові, ртуть — Меркурію?

— Цього ніхто не збирається заперечувати, — знизав плечима Адальберто.

«Сім металів… — здивувався Кудряш. — Чому тільки сім? А вольфрам, нікель, молібден, магній, титан, хром, платина, марганець, бісмут, цинк? Хіба всі згадаєш… Розказати б їм про періодичну систему елементів Менделєєва. Тільки ж не зумію. Я сам у хімії не дуже… У третій чверті навіть трійку схопив… А може, показати їм ліхтарик? Він покритий нікелем. Тільки цього робити не можна… Чи, може, показати мильницю, вона пластмасова?.. Або тюбик зубної пасти… Та я й сам не знаю, з чого він…» — І тут, Федя раптом згадав про баклажку. Ну, звичайно ж, вона з алюмінію! Кудряш миттю приніс баклажку і простягнув її Гуго.

— Як ви гадаєте, з якого це металу? Алхімік нерішуче, певно, побоюючись якоїсь каверзи, взяв баклажку, покрутив у руках і, нічого не сказавши, повернув.

Федя внутрішньо святкував перемогу. Ясна річ, Гуго не міг відповісти. Вперше чистий алюміній одержали тільки на початку XIX століття. На Всесвітній Паризькій виставці 1855 року він привернув загальну увагу як новий, незнаний досі метал. Його називали «сріблом Девілля», за іменем творця — Сен-Клер-Девілля. Один кілограм цього «срібла з глини» коштував скажені гроші— 1200 золотих карбованців. Алюміній викликав захоплення в імператора Наполеона III, і на його прохання з цього металу виготовили обідній сервіз і ґудзики для мундира. Навіть ще 1888 року Дмитрові Івановичу Менделєєву піднесли цінний подарунок — келих з алюмінію.

— Дозвольте, я гляну, — попрохав Адальберто. Проте й він, з подивом обдивившись баклажку, не міг сказати, з чого її зроблено.

— Це витвір диявола! — раптом вереснув Гуго. — Нема на Землі такого металу!