Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 112

— Не бійся, я сховав так, що ніхто не знайде…

Спочатку з тольди нічого не було чути. Потім щось загриміло, почулось капітанове: «Іржавий якір тобі в бік!» — і знову тихо. Серце у Феді неспокійно билося. Нарешті з тольди, лаючись, виліз Дієго.

— Цей гультіпака Хуан тольду на свинюшник перетворив!

У Кудряша відлягло від серця. Капітан нічого не знайшов. Зрозуміло, не знайшли ступку та злощасний «філософський камінь» і Адальберто та Хуан.

— Хоч би цей камінь трохи більший був, — бурчав Дієго, — а то хіба помітиш таку дрібноту?

— Може, обшукати команду? — запропонував боцман.

Пропозиція сподобалась, і капітан сам, не довіряючи нікому, обшукав матросів. Ледве скінчився обшук, як Лауреано, що ніс вахту на спостережному майданчику грот-щогли, закричав:

— Земля! Справа по борту земля!

Розділ тридцятий

ОСТРІВ ГЕРЦОГА ПРОМЕНИСТЕАНСЬКОГО

Каравела ожила. Одні подалися на ніс, інші полізли на ванти, щоб краще розглядіти землю, за якою давно скучили.

З каюти вибіг пілот. За хвилину він уже був поряд з Лауреано на спостережному майданчику.

— Гей, Адальберто! — задерши голову вгору, гукнув капітан. — Що там видно?

— Острів, — відповів пілот і, спустившись із щогли, сказав, розводячи руками — Не розумію, звідки він тут узявся? У цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.

— Виходить, ми перші його відкрили! — сказав капітан. — Треба нанести його на портулани і дати назву.

— Давайте, сеньйоре Дієго, назвемо його, хе-хе-хе, на честь герцога! — запропонував Луїс, що крутився поруч.

Федя почервонів як рак. Йому було незручно, він став заперечувати, але капітанові сподобалась пропозиція Луїса.

— Годиться! — підхопив він. — Непогано звучить: острів Герцога Променистеанського! Як ти гадаєш, Адальберто?

— Вдала назва.

У Феді все аж співало всередині. Звичайно, ліпше було б назвати острів Федора Кудряша, проте й так добре.

Каравела змінила курс і повним ходом помчала вперед. Тепер Федя вдивлявся з особливою увагою. Спершу він побачив тільки невелику цятку, яка з кожною хвилиною збільшувалась. Та ось уже на обрії вималювалась вузька синювата смужка.

А тим часом Дієго наказав зарядити гармати і озброїти матросів. Він побоювався, що на острові можуть бути тубільці.

Каравела все ближче й ближче підходила до землі. Ось уже стало видно низькі берегові виступи, скелі. На тлі бірюзового неба темним силуетом підносився конус вулкана з немовби обрубаною вершиною.

Відкриття острова на якийсь час відволікло Дієго від невеселих думок. Та скоро він знову згадав про філософський камінь і ступку. Повторно обшукали все довкола, але, як і слід було чекати, нічого не виявили.

Похмурий, злий Дієго подався до каюти Гуго. Після цих відвідин настрій у нього помітно покращав.

— Старому вже ліпше, — сказав він Адальберто. — Обіцяє, що через місяць одержить новий філософський камінь. Та якщо я знайду того мерзотника, що вкрав у мене камінь, — Дієго скрипнув зубами, — я його четвертую!

Слухаючи капітана, Кудряш думав про своє: неправильно він вчинив, що сховав у тольді фотоапарат, ліхтарик і листівки. Навіщо було це робити? Адже в його рюкзак Дієго навіть не зазирнув.