Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 109

Федя вже пожалкував, що приніс баклажку. Знову він не те зробив, дав козир алхімікові.

— Облиште! — з досадою поморщився Адальберто. — Ви ж самі бачите, що баклажка металева, — і попросив Федю пояснити, що це за метал.

— Алюміній. В нас його добувають…

— Ха-ха-ха! Добувають… — зареготав Гуго. — Де добувають?! Я об'їздив усю Європу, викладав в університетах! Останні дванадцять років читав риторику, астрологію, богослов'я в Сорбонні і…

— Стривайте, стривайте, — обірвав його Адальберто, пильно подивившись на Гуго. — Де ви сказали були останні дванадцять років?

Суперечка з алхіміком давно привернула увагу матросів, і на палубі зібрався чималий гурт. Адальберто обвів поглядом присутніх.

— В цей час я протягом двох років був у Сорбонні лиценціатом на кафедрі риторики, але сеньйора Гуго там не бачив.

— Що? Що? Лиценціатом? Ха-ха-ха! — засміявся алхімік. — Ви тільки подумайте, який нахаба! З таким же успіхом, шановний метре Адальберто, кожен може заявити, що носив докторську шапочку з китичкою!.. Ти нікчемний самозванець!

На подив Феді, Адальберто нічого не сказав, мовчки повернувся і зник у носовій надбудові.

— Бачили? — переможно вигукнув Гуго. — Ха-ха-ха! Злякався самозванець! В нього ще вистачає нахабства сперечатися зі мною!

Тепер алхімік переніс вогонь на Федю. Він став ображати його, як тільки міг.

Тим часом з надбудови знову з'явився Адальберто.

— Ось, — розгорнув він перед Гуго пергамент. — Тут чітко написано, що я лиценціат Сорбонни. Тепер попрошу показати ваш документ.

— Я не зобов'язаний перед тобою відчитуватись! — вереснув Гуго. — Я не вірю твоєму документу! Він фальшивий!

— А ти покажи, покажи.! Чого там! — почулося з усіх боків.

— Я… у мене вкрали… ні… Мене пограбував розбійник у Мадріді і все до нитки забрав. Але мене й без того знають у Європі! Я доктор…

Гуго ще щось говорив, та вже не можна було розібрати, слова його потонули в загальному реготі моряків.

— Нікчеми! Пігмеї! — крізь гамір вигукував алхімік і, задерши високо голову, попростував до своєї каюти.

Ніанг підняв руки догори і закружляв у танці, наспівуючи щось гортанне.

— Ми перемогли! — вигукнув негр. Очі його радісно блищали. — Який я радий, що ви, сеньйоре Адальберто, і ти, Федю, перемогли Гуго!

— Так, сьогодні ми його взяли на абордаж, — кивнув пілот. — Думаю, надовго затямить цей день. А ще вранці святкував перемогу.

— Про його перемогу мені б і хотілось поговорити, — сказав Федя. Тепер він не мав жодних сумнівів, з ким Адальберто.

— Федю, — шепнув Ніанг, — нас же можуть підслухати… Краще в іншому місці.

— Що, така важлива розмова? — насторожився Адальберто. — Тоді прошу до мене. Там ніхто не заважатиме.

Розділ двадцять дев'ятий

ВІДВЕРТА РОЗМОВА

У невеликій каюті Адальберто було повно книг. Пілот звільнив місце для Феді й Ніанга на скрині, а сам примостився на вузенькому ліжку. Повідомлення про змову він зустрів поблажливою посмішкою, яка ніби говорила:

«Ох ці хлопчиська! Чого тільки не придумають!» Та в міру того, як Федя наводив усе нові й нові докази, посмішка зникла. Адальберто слухав уважно. Обличчя його стало суворим.